Версія для друку

Україна 13 – 18 ст. :
енциклопедичний бібліографічний довідник

Передмова

М.І.Жарких

Жанр праці окреслюється як енциклопедичний бібліографічний довідник. Це не зовсім енциклопедія і не зовсім бібліографія.

Від енциклопедії проект відрізняється тим, що не містить списку гасел, розташованих в алфавітному порядку (лише окремі частини проекту, такі як покажчики авторів і географічних назв, мають суцільний алфавітний порядок). Разом з тим проект можна вважати енциклопедією, оскільки він містить інформацію про всі скільки-небудь помітні явища, належні до України 13 – 18 ст.

Оскільки проект виріс із бібліографічного покажчика, то природно, що в ньому переважають бібліографічні матеріали. Але проект містить значно більше інформації, ніж звичайний бібліографічний покажчик. В цьому проекті вперше в українській бібліографічній практиці було запроваджено систему анотування поданих матеріалів. Анотації розкривають зміст перелічених праць і дозволяють скласти уявлення про предмет без звернення до самих друкованих матеріалів, тобто виконують роль енциклопедичних довідок. Читаючи назви занотованих праць та анотації, можна скласти досить повне уявлення про кожну конкретну проблему, з’ясувати, які існують погляди на неї, періоди зацікавлення дослідників даною темою, чільних авторів, які писали про неї. Все це послужить доброю основою для подальшого поглибленого вивчення предмета за тими книгами і статтями, описи яких представлені в довіднику.

Значну цінність для читача становлять списки ключових слів – географічних назв, діячів, предметів. Ці ключові слова часто не відображаються ані в назвах праць, ані в анотаціях, і тому виступають доповненням до змісту опису. Разом з тим не слід вимагати від цих списків неможливого і сподіватись, що вони міститимуть повні географічні та іменні покажчики описуваних праць.

Пропонований довідник має на меті дати можливо повний звід всієї друкованої продукції, яка висвітлює всі сторони життя українського народу в цей період. Необхідність такого довідника в незалежній Україні, я думаю, не потребує подальшого обгрунтування : історична література, й зокрема історична бібліографія засвідчує право народу на посідання своєї землі.

Коротка історія роботи

Ідея створення бібліографії виникла у мене у 1982 році, з 1983 року розпочалось систематичне нагромадження матеріалів для неї. База даних першого покоління функціонувала у вигляді паперової картотеки. Картки писались на друкарській машинці, записи іноземними мовами – частково від руки. Картотека складалась із систематичного покажчика і покажчика авторів (ідеалом на той час слугував каталог Центральної наукової бібліотеки АН УРСР).

В 1992 році у мене з’явилась змога працювати на персональному комп’ютері. Він був негайно залучений до реалізації цього бібліографічного проекту. Була запроектована і написана спеціальна програма (Адміністратор каталогу) для управління бібліографічними матеріалами. Програма працювала в MS DOS з використанням графічного екрану. Це дозволило коректно відображати не тільки всі символи кирилиці, але й символи європейських алфавітів. Я спеціально наголошую на цьому, тому що на момент початку програмування ніяких стандартів передачі українських літер не існувало, а малу кириличну літеру «р» (ер – ASCII 240) не можна було вводити з клавіатури – комп’ютер негайно зависав. Отже, мені довелось створити власну кодову сторінку для кирилиці, яка дозволяла грамотно писати українською, білоруською, сербською і російською мовами.

Для коректного відображення літер з діакритичними знаками я вигадав свою власну систему кодування, яка виявилась подібною до запровадженої пізніше юнікодової системи UTF-8 (те, що не влізало в 256 однобайтових символів, у мене кодувалося двома байтами). Я спеціально наголошую на цьому, тому що навіть найсучасніші СУБД (наприклад, MS Access 2003) не підтримують збереження юнікодового тексту ні в якому варіанті і тому не надаються для використання в гуманітарних науках, де грамотне писання всіма мовами є конечністю.

Отже, «Адміністратор каталогу» був на час свого створення (1993 р.) передовою за специфікаціями програмою, і тому не дивно, що жодна з українських бібліотек, яким я пропонував працювати з цією програмою, її не подужала.

З точки зору логіки «Адміністратор каталогу» підтримував чотири індексних файли : систематичний, авторський, географічних назв та діячів. Пізніше знадобився ще індексний файл предметів, але мені не хотілось переписувати програму, і я почав вписувати предмети в індексний файл діячів. Отак «історично» склалося, що діячі і предмети фігурують в одному списку ключових слів, і так воно є в записах даної БД. Поле «Автор» в БД було обов’язковим, тому для непідписаних праць було запроваджено штучних «авторів» – Анонім, Колективна праця, Збірка праць. Систематичний покажчик був розроблений за схемою 1:1, тобто кожен бібліографічний запис обов’язково був віднесений до якогось одного розділу систематичного покажчика (не могло бути записів, які б не відносились до жодного розділу, і не могло бути записів, які б відносились до двох чи більше розділів). В силу цих проектних рішень кожен запис обов’язково вносився до систематичного покажчика та покажчика авторів. Ці обмеження також відбилися на даній БД.

Так чи інакше, в 1993 році програма була відлагоджена і почалося перенесення паперової картотеки (на той час десь 14 тисяч записів) в комп’ютерну базу даних. Після закінчення цієї роботи паперова картотека, яка займала немалу шафу, була знищена.

Цю базу даних для «Адміністратора каталогу» в MS DOS можна вважати другим поколінням бази даних.

В 1993 році основні положення проекту були записані на 3 аркушах формату А4 і подані до Міжнародного фонду «Відродження». Я просив 1500 (одну тисячу п’ятсот) доларів США на придбання персонального комп’ютера для цієї роботи.

– А-а-а, так ви хочете собі додому комп’ютера купити ?

– Саме так, купити, поставити вдома і виконувати на ньому оцей проект.

– Ну, ми такого не можемо підтримати. От якби ви щось готового принесли, наприклад, книжку, ми б вам допомогли її видати…

Так ненька-Україна «підтримала» проект, який зібрав 4 (чотири) позитивних рецензії провідних науковців (бібліографів та істориків).

Оглядаючись з висоти пройденого шляху на цей дебют проекту, я тільки можу повторити слова улюбленого персонажа :

…все на користь! Нічого не боюся!

Комп’ютер я собі купив на власні гроші (це був зграбненький 386-й bookcase, з 9-дюймовим монохромним дисплеєм та жорстким диском на 120 мегабайт. Ох, зараз таких уже не випускають !), і, зрештою, той комп’ютер, за яким я пишу оцю передмову, це вже сьомий зряду мій комп’ютер. В 1995 році, коли база даних налічувала щось із 24 тисячі записів, я віддрукував пробний зошит і розіслав усім академікам і членам-кореспондентам Національної академії наук України пропозицію придбати його і ознайомитись із першими здобутками роботи. Академіків-гуманітаріїв виявилось 10, з них зацікавився моєю пропозицією один тільки Ярослав Дмитрович Ісаєвич. Я познайомився з ним, і він систематично надавав мені цінні матеріали для використання в бібліографії. За це я щиро вдячний пану Ярославу.

В 1998 році база даних зросла до 32 тисяч записів. Велику й дієву зацікавленість у проекті виявив Валерій Павлович Дудкін (на той час директор Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень). Завдяки його допомозі в цьому році вийшов у світ перший зошит друкованої версії покажчика. Оскільки цей інститут (в якому я на той час працював) підпорядковувався Міністерству культури і мистецтв, В.П.Дудкін пішов із віддрукованим зошитом до міністра…

Міністром на той час був славний український артист, амплуа якого було саме українські гетьмани. Він довго і уважно знайомився із зошитом, щиро дякував за таку корисну роботу, приказуючи : «Ну, от тепер я, нарешті, точно знатиму, як слід булавою на сцені вимахувати – чи справа наліво, чи, навпаки, зліва направо». Але того, чого можна і треба було сподіватись від міністра : «Ви почали гарну роботу, ось вам кошти на її закінчення» – ніхто так і не почув. Кожне-бо міністерство має резервні фонди, з яких можна фінансувати отакі позапланові роботи, і про ці фонди знають усі… окрім, хіба що, міністрів, котрі керують помахами булави.

В 1999 році В.П.Дудкін склав запит на фінансування решти зошитів бібліографії і подав його від імені інституту до Міжнародного фонду «Відродження». Така форма подачі була зумовлена, по-перше, тим, що я, під прикрим досвідом, дав собі слово, що ноги моєї не буде в цьому фонді; по-друге, тим, що фонд, під прикрим досвідом спілкування зі мною, взяв собі за правило не розглядати пропозиції від приватних осіб.

І тут мало не сталось чудо ! Фонд підтримав пропозицію Дудкіна !

Умови підтримки, які поставив фонд, були такі : по-перше, інститут має видати всі зошити аж до останнього, тобто десять книг; по-друге, подати примірник до фонду в якості звіту за виконану роботу; по-третє, фонд компенсує інституту витрати в розмірі 150 (сто п’ятдесят) доларів США, якщо на той час у фонда будуть гроші і якщо вони не знадобляться на щось потрібніше.

Тоді я подумав : «А чому я сам собі не Сорос ? таку суму я і сам знайду» – і видав наступну книгу за свій кошт (вона містила 2 і 3-й зошити).

У 2001 році доктор історичних наук Наталя Миколаївна Яковенко запропонувала мені подати документи на грант American council of learned societies. Цінність пропозиції полягала в тому, що конкурс був фактично закритим – документи приймали лише від тих, хто мав рекомендацію. Так я за рекомендацією Н.М.Яковенко отримав грант в розмірі 4000 (чотирьох тисяч) доларів США. На ці кошти в 2002 році було видано 8 і 9+10-й зошити покажчика (разом ці книги становили більше 40 % обсягу видання).

Отже, 10 зошитів (у 7 книгах) систематичного покажчика з’явились друком в 1998 – 2002 роках. Цю друковану версію можна вважати третім поколінням бази даних.

Українці, побачивши стос друкованого паперу вагою 8 кілограм, почали думати, чи не подати цю роботу на Державну премію України імені Т.Г.Шевченка. Щодо цього я вирішив : якщо мені нададуть премію, то я про це дізнаюсь із щорічних звітів комітету по Шевченківських преміях (я ці звіти регулярно читаю). Але поки що свого прізвища я там не бачив.

Поповнення бази даних тим часом тривало, і в 2002 році 40000 записів було експортовано в базу даних «Мисленого древа». Ця база даних поширювалась на компакт-дисках і становила четверте покоління бази даних. Це була фактично доопрацьована книжкова версія, оскільки база даних, так само як і книга, містила тільки систематичний покажчик.

П’яте покоління

Даний продукт підготовано в ієрархічній СУБД "Мислене древо" версії 2.5.

Даний продукт є фінальною версією бази даних (чи то пак довідника).

Моєю метою було створити ретроспективний покажчик, і в якості ретроспективного він є вичерпним : все, що було надруковано по темі старої України з 1800 до (приблизно) 1995 року, є в покажчику. Праці, опубліковані до 1800 р. (вони вважаються стародруками), включені вибірково. Роботи, видані в 1995 – 2003 роках, обліковані частково. Останні записи внесені в базу даних у 2004 році. На цьому я вирішив припинити наповнення бази даних, оскільки перетворюватись на реєстратора поточної друкованої продукції не входило в мої наміри. Ще раз підкреcлю, що дана бібліографія є ретроспективно, а не поточною.

В процесі роботи над даною версією остаточно з’ясувалось, що база даних за обсягом представленої інформації далеко виходить за межі власне бібліографії, тому замість назви "Бібліографія старої України 1240 – 1800 рр.", властивої для 1 – 4 поколінь продукту, п’яте покоління отримало назву "Україна 13 – 18 ст. : енциклопедичний бібліографічний довідник".

В базу даних включалися всі наукові та важливіші науково-популярні праці, які в той чи інший спосіб торкаються історії України. Немає обмежень щодо мови та місця публікації, а також ідеологічного спрямування праці.

Загальна структура бази даних

Для фінальної версії розроблена нова структура бази даних і нова форма бібліографічного запису.

Нова структура бази даних полягає в денормалізації інформації. Простою мовою це означає, що кожен бібліографічний запис включається до бази кілька разів (наприклад, стаття з кількома авторами буде включена для кожного автора зокрема). Це порушує стрункість проекту з погляду інформаційної технології, але полегшує користування базою для людей з гуманітарною освітою.

Отже, починати перегляд бази (тут ми маємо на увазі варіант поставки «Все в одному») можна з будь-якої із семи кореневих вершин :

Систематичний покажчик;

Покажчик авторів;

Покажчик географічних назв;

Покажчик діячів;

Покажчик предметів;

Покажчик праць за роком публікації;

Покажчик праць за початковим роком висвітлюваного періоду.

Отже, статтю В.Б.Антоновича «Киев, его судьба и значение с 14 по 16 вв.» можна знайти в кількох місцях :

1. Систематичний покажчик / Історичне краєзнавство / Описи окремих місцевостей / Київ;

2. Покажчик авторів / А / Антонович В.Б. / 1882 р.;

3. Покажчик географічних назв / Київ / 1882 р.;

4. Покажчик праць за роком публікації / 19 ст. / 1882 р. / Антонович В.Б.;

5. Покажчик праць за початковим роком висвітлюваного періоду / 14 ст. / 1301 р.

Загальна структура запису

Кожен запис складається з таких полів :

Зведений опис :

<Автор мовою оригіналу> <Назва праці> <Вихідні дані>

<Автор українською мовою>

<Рік публікації>

<Автор мовою оригіналу>

<Назва праці>

<Вихідні дані>

<Бібліотечні шифри>

<Географічні назви>

<Діячі / предмети>

<Історичний період>

<Коментар>

Поле <Вихідні дані> для окремих видань складається з таких елементів : <Місце видання> : <Видавництво>, <Рік видання>. – <Число сторінок>. Місце видання подано переважно скорочено : К. – Київ, Льв. – Львів, інші обласні центри України скорочено до двох літер (Од., Чн.); М. – Москва, Спб. – Санктпетербург, Лг. – Ленінград.

Для статей зі складу збірників це поле складається з елементів : <Назва збірника в лапках>, <Місце видання>, <Видавництво>, <Рік видання>, с. <Початкова сторінка> – <Кінцева сторінка>.

Для статей в періодичних виданнях : <Назва періодичного видання без лапок>, <Рік видання>, <Том (якщо є)>, <№ (якщо є)>, с. <Початкова сторінка> – <Кінцева сторінка>.

Більша частина скорочень, яка вживалась у попередніх поколіннях бази даних, в даному поколінні розкрита. Тим не менше список скорочень включено, і в нього можна зазирнути, якщо десь трапилось нерозшифроване скорочення.

Здвоєні номери журналів подаються так : № 9-12 (один символ номеру, між числами й дефісом нема пробілів), а публікації в кількох номерах – так : №№ 9 – 12 (два символи номеру, між числами й тире є пробіли).

При наявності журнальної публікації та окремого відбитку спочатку описується публікація в журналі, потім після слова «Окр. :» описано окреме видання.

Перевидання описані після слів «2 вид. :» і так далі. Пронумеровано тільки ті перевидання, які включено в базу даних.

Поле <Бібліотечні шифри> містить шифри головних київських бібліотек, в яких я працював. Я сам постійно користуюсь цими шифрами, тому гадаю, що вони й вам будуть корисні. Позначення «НБУ : ?» в цьому полі має означати, що матеріал відсутній в читацькому каталозі Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського (можливо, вам пощастить знайти його за службовим каталогом).

Поле <Коментар> розкриває зміст праці. Здебільшого коментарі складені мною. Я намагався схарактеризувати зміст за допомогою цитат (вони подані в лапках з показанням сторінок), які б розкривали основну тезу автора, або його головні висновки, або характеризували його підхід до справи. Для монографій великого обсягу часто подано назви глав. В інших випадках я реферував зміст праці так, як я її зрозумів; часто ці реферати спрямовані на виділення матеріалу про Україну 13 – 18 ст. із загальнішої праці.

Деякі бібліотечні шифри і коментарі подано сірим кольором. Це мої приватні записи, які не призначались для книжкової версії. Якщо знайдете для себе там щось корисне – то добре, а ні – то не зважайте на них.

Скрізь вживаються скорочення : р. – рік, рр. – роки, в. – вік, вв. – віки, ст. – століття, поч.YY ст. – початок століття, кін.YY ст. – кінець століття, 1 [2] пол.YY ст. – перша [друга] половина століття, Z чв.YY ст. – така-то чверть століття, сер.YY ст. – середина століття. Позначення XXXX..YYYY вживається в коментарі для не визначеної точно величини, про яку відомо, що вона лежить в проміжку між XXXX та YYYY (наприклад : кераміка 12..13 ст.); позначення XXXX – YYYY вживається в основному для часового інтервалу процесу, який почався в році XXXX, продовжувався всі проміжні роки й закінчився в році YYYY (наприклад : визвольна війна 1648 – 1654 рр.).

Сортування записів

Кожна частина зошиту, позначена у змісті ієрархічним номером, утворює розділ, який може мати свій власний порядок сортування записів. Здебільшого розділи відсортовано по полях <Автор українською мовою> + <Рік публікації>. Деякі розділи відсортовано по полях <Додатковий елемент> + <Автор українською мовою> + <Рік публікації>. Цей додатковий елемент вказано в підзаголовку розділу; найчастіше ним є географічна назва.

Ілюстративні матеріали

Деякі з варіантів поставки містять певну кількість ілюстративних матеріалів. Ці ілюстрації, як то звичайно буває в енциклопедіях, мають на меті нагадати про предмет опису. Не слід сподіватись знайти тут великі альбоми ілюстрацій – це предмет для інших баз даних.

Я висловлюю вдячність Г.О.Беліковій, С.І.Білоконю, В.І.Булгаковій, В.Делюзі, Я.Д.Ісаєвичу, Б.В.Колоску, Т.Ю.Лютій, В.Остапчуку, В.І.Піоро, Н.П.Старченко, Н.М.Яковенко, які надали мені ряд рідкісних видань для роботи над цією бібліографією, А.М.Комській та працівникам Державної історичної бібліотеки України за поради й допомогу в роботі, Т.Б.Ананьєвій, В.В.Булгакову, В.Є.Герасимчук, З.В.Зразюк, І.Б.Олійник, М.В.Панченку за допомогу у підготовці рукопису до друку.

7.04.2007 р. в Києві.