Логотип Мысленного древа

МЫСЛЕННОЕ ДРЕВО

Мы делаем Украину – українською!

НАУКА

ОБРАЗО
ВАНИЕ

ЛИТЕРА
ТУРА

Письмо на сайт
Версия для печати
Лента новостей (RSS)
Литература / К / Григорий Квитка-Основьяненко / Драматические произведения / Шельменко – денщик

Шельменко – денщик

Г.Ф.Квитка-Основьяненко

X

Варианты текста

Комедия в пяти действиях

Действующие лица:

Кирило Петрович Шпак – помещик.

Фенна Степановна – жена его.

Присинька – дочь их.

Тимофей Кондратьевич Лопуцьковский – жених ее.

Осип Прокопович Опецковский – приезжий помещик.

Аграфена Семеновна – жена его.

Эйжени Эвжени – дочь их.

Иван Семенович Скворцов – капитан, квартирующий с командою в деревне Шпака.

Шельменко – денщик его.

Мотря – горничная Фенны Степановны.

Ключница, лакей, кучер лакеи, кучера и другие слуги и служанки Шпака.

Гости, малолетние дети с няньками, грудные с кормилицами, горничные и другие слуги и служанки мужчины, женщины, дети с кормилицами, няньками и т. под.

Действие в Малороссии, в деревне Шпака.

Действие первое | Действие второе | Действие третье
Действие четвертое | Действие пятое


Примітки

«Шельменко – денщик», видання 1840 р.

Вперше надруковано окремою книжкою: Шельменко-денщик. Комедия в пяти действиях. Соч. Основьяненка. Харьков, напечатано в унив. тип., 1840.

На початку наступного року п’єса була опублікована в журналі «Пантеон русского и всех европейских театров», 1841, ч. 3, с. 1 – 33.

Текст окремого видання значно відрізняється від журнального. Останній більш стислий, багато реплік персонажів взагалі відсутні або подаються в іншій редакції.

Причина майже одночасного надрукування комедії «Шельменко-денщик» у двох різних виданнях і до того ж із значними текстуальними відмінностями ховається у тих складних і заплутаних обставинах, якими супроводжувалась публікація цього твору.

П’єса була написана не раніше 1834 p., виходячи з реплік її персонажів. Зокрема Шпак за минулорічними газетами слідкує за подіями громадянської війни в Іспанії, яка розпочалася у 1833 р. Інший персонаж (Лопуцьковський) згадує свій «вояж» із Чернігова у Вороніж, здійснений у «32 году», як про недавню подію. Крім того, розповідаючи про свою сварку з Тпрунькевичем, Шпак зауважує, що вони «с 15 года в непримиримой вражде». А попереду він згадував: «Я с паном Тпрунькевичем более двадцати лет в ссоре». Отже, знову маємо приблизно 1835 р.

Дозвіл на постановку і на публікацію комедія одержала у 1838 р. Дозвіл театральної цензури датований 23 січня 1838 p.:

«Позволить. 23 генваря 1838. «Шельменко-денщик». Комедия в пяти действиях, сочин[ение] Основьяненка (Для императорского Санкт-Петербургского театра). Пьеса умная и самая невинная. Капитан Скворцов любит Присеньку, дочь богатого помещика Шпака, и любим ею, но он получил отказ от родителей, которые хотят выдать дочь за богатого жениха. Шельменко помогает своему господину и устраивает все так, что Шпак благословляет свою дочь на брак с капитаном, полагая, что это дочь своего соседа, с которым он имеет беспрестанные тяжбы. Евстафий Ольдекоп» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 780, on. 1, од. зб! 14, арк. 26).

Приблизно через півтора місяця було одержано дозвіл на друкування п’єсн: «Печатать позволяется с тем, чтобы по отпечатании представлено было в Цензурный комитет узаконенное число экземпляров. С.-Петербург, марта 4 дня 1838 года. Цензор П. Корсаков».

Друкувати п’єсу мав відомий петербурзький видавець І. Т. Лисенков, якому рукопис з дозволом обох цензур повинен був передати цензор П. Корсаков. Однак Лисенков чомусь зволікав з виданням п’єси у Петербурзі, і тому Квітка звернувся до нього з проханням повернути рукопис, бо він знайшов можливість надрукувати її у Харкові, а крім того, «несколько перемен требуется в ней сделать» (див. листи Квітки до Лнсенкова від 12 і 26 березня та 19 квітня 1838 p.). Після того письменник ще кілька разів наполягав на негайному поверненні рукопису, посилаючись при цьому навіть на угоду з театром про постановку комедії у Харкові.

Пізніше з’ясувалося, що рукопису п’єси у Лисенкова не було, він потрапив у Петербурзьку контору театрів, де й загубився. З письмовою претензією з цього приводу за дорученням Квітки ще в березні 1839 р. туди звертався цензор П. Корсаков [див. Погожев В. П. Столетие организации императорских московских театров. 1908, с. 95].

Та обставина, що рукопис п’єси загубився в Петербурзі і безрезультатно розшукувався більше року, наштовхнула письменника на думку написати на цей сюжет повість під назвою «Украинские дипломаты», яку він і завершив десь у середині 1839 р. (див. листи до Плетньова від 23 вересня та 11 листопада 1839 p.).

Приблизно в той же час, коли завершувалась робота над повістю, письменник дізнався, що знайшовся рукопис п’єси (див. лист Квітки до Лисенкова від 19 серпня 1839 р.). Коли його одержав Квітка, невідомо, але уже в листопаді 1839 р. він повідомляв Плетньова, що «Шельменка-денщика» почали виставляти у Харкові (див. лист від 11 листопада 1839 p.). Наскільки це твердження відповідає дійсності, сказати важко, оскільки документальних свідчень про постановку п’єси у 1839 р. не знайдено. Але збереглася театральна афіша вистави комедії «Шельменко-денщик», здійсненої у Харкові відомою трупою Л. Млотковського 23 січня 1840 р.:

«Харьков. С дозволения начальства. Во вторник, 23 генваря 1840 года, труппою г. Млотковского представлено будет: «Шельменко-денщик». Новая комедия в пяти действиях, соч. Грицька Основьяненка, служащая продолжением комедии «Шельменко – волостной писарь», с принадлежащими к оной танцами.

Действующие:

Кирило Петрович Шпак, помещик – г. Бобров.

Фенна Степановна, жена его – г-жа Боброва.

Присенька, дочь их – д-ца Зелинская.

Тимофей Кондратьевич Лопуцьковский, жених ее – г. Соленик.

Осип Прокопович Опецьковский, приезжий помещик – г. Завидов,

Аграфена Семеновна, жена его – г-жа Бордакова.

Эвжени, дочь их – г-жа Петрова.

Иван Семенович Скворцов, капитан, квартирующий с командою в деревне Шпака – г. Петров.

Шельменко, денщик его – г. Зелинский.

Мотря, горничная – д-ца Дубровская.

Скибка, помещик (г. Домбровский.), Горпина Еремеевна, жена его (г-жа Бекман), Шпырва, заседатель земского суда (г. Клещов), Ковбасенко, становой пристав (г. Седов), Мотря Степановна, жена его (д-ца Сребрянская), Хивря Степановна, дочь их (д-ца Волкова), Питушиньский, помещик (г. Завадский.) – гости на свадьбе.

Кучер – г. Ржевский

Ключница – д-ца Иванова.

Лакей – г. Бокарев.

Танцующие на свадьбе

Гг-жи: Петрова и Бордакова, д-цы: Зелинская, Волкова, Жульен и Балабанова, гг. Домбровский, Ленский, Седов, Завидов, Петров и Лардон.

Гости, малолетние дети с няньками, грудные с кормилицами, слуги и служанки Шпака.

Действие в Малороссии, в деревне Шпака» (Харківський обласний державний архів, ф. 3, оп. 120, арк. 22).

Про цю і наступну вистави є також свідчення самого письменника. У листі до П. Плетньова від 31 січня 1840 р. він повідомляв:

«Из повести «Украинские дипломаты» я написал комедию и от здешнего театра получил 1000-у. Кроме того, пьеса очень нравится, и ее давали несколько раз по требованию и еще будут давать, почему думаю, что и в повести она принята будет».

Домігшися постановки комедії на сцені, Квітка одночасно займається питанням її видання. Оскільки справа з надрукуванням п’єси у Харкові якийсь час була непевною, письменник спробував подати її в «Пантеон русского и всех европейских театров», редактором якого був Ф. О. Коні (див. лист до Ф. Коні від 18 травня 1840 р.). Одержавши попередню згоду. Квітка надіслав комедію до журналу тільки через два місяці – 20 липня 1840 р. Затримка була викликана, як пояснює письменник у листі, переписуванням єдиного цензурованого примірника п’єси, яким до того ж одночасно користувалися і в театрі.

Насправді ж причина полягала в іншому – очевидно, письменник доопрацьовував або й переробляв п’єсу. Підтвердженням цьому може служити той факт, що в театральній афіші вистави, яка відбулася 23 січня 1840 p., називалися персонажі (поміщики Пітушинський, Скибка, його дружина, засідатель земського суду Шпирва, пристав Ковбасенко та ін.), відсутні в обох друкованих текстах. Про намір доопрацювати комедію Квітка писав Лисенкову ще 19 квітня 1838 р.

Як можна зрозуміти з листа письменника від 30 жовтня 1840 p., Ф. Коні наполягав на тому, щоб «болтовню Шельменко» при публікації в «Пантеоне…» подати російською мовою, і пропонував переклад доручити Є. Гребінці. Щоб швидше надрукувати комедію, Квітка змушений був погодитись на цю пропозицію і навіть підказував, що мовну партію Шельменка, «когда нужно, можно всю, слово в слово, взять из повести «Украинские дипломаты». Однак перспектива такої «операції» насправді не приваблювала письменника, і тому він наприкінці листа, посилаючись на пораду дружини, запропонував надрукувати п’єсу під новою назвою:

«Если «Шельменко» будет годен для «Пантеона», то зачем ему идти под этим именем («Шельменко-денщик»)? Это название здесь, где шельменки на каждом шагу, и отвечает первой комедии [тобто «Шельменко – волостной писарь» – Ред.]. А не назвать ли комедию «Украинские дипломаты?» Ближе к сюжету и общее».

Пропозиція друкувати комедію у «Пантеоне…» під іншою назвою мала ще одну причину – в цей час Квітка уже напевне знав, що незабаром «Шельменко-денщик» вийде з друку в Харкові, його пропозиція друкувати комедію в «Пантеоне…» під іншою назвою і була спрямована на те, щоб якоюсь мірою розрядити обстановку, не допустити одночасної появи одного і того ж твору у двох різних виданнях.

Оскільки окреме видання випередило публікацію в «Пантеоне…», а назва «Украинские дипломаты» не була прийнята Ф. Коні, Квітці довелося виправдовуватися «за напечатание здесь «Шельменка». В листі до Ф. Коні від 2 липня 1841 р. він пояснював, що довго не мав відомостей про його наміри щодо комедії, а оголошення про наступну публікацію не бачив, бо минулорічного журналу «не получил, не читал и ничего из него не слышал» (див. лист від 2 липня 1841 p.). Відчуваючи певну провину за надрукування комедії в Харкові, що ледве не привело до передруку ч. 3 «Пантеона…», письменник запевняв Ф. Коні, що в журналі «Шельменко» гораздо лучше, нежели особо напечатанный. Он послужит и для будущего издания» (лист від 26 червня 1841 р.). Проте надалі жодних спроб перевидати п’єсу в журнальному варіанті він не робив.

Афіша першої вистави «Шельменка-денщнка», де названо кілька персонажів, відсутніх у друкованих текстах, а також значні текстуальні відмінності між окремим виданням п’єси / журнальною публікацією незаперечно свідчать, що твір в процесі підготовки до друку неодноразово доопрацьовувався автором. А готуючи п’єсу для «Пантеона…», Квітка зробив нові виправлення.

Вперше поставлена у 1840 p. у Харкові, комедія уже наступного року з успіхом іде в Александрийському театрі в Петербурзі в бенефіс відомого актора П. І. Грнгор’єва, який викопував роль Шельменка.

На виставу в Александринському театрі з’явилося кілька відгуків у столичній пресі. У статті М. О. Некрасова «Обозрение новых пьес, представленных на Александрийском театре. Статья вторая», надрукованій без підпису в «Литературной газете» (1841, № 54, 20 травня, с. 213 – 216), і п’єса, і вистава дістали високу оцінку. Зокрема зазначалось, що комедія Квітки

«несе на собі печать таланту і відзначається живим, оригінальним гумором, йому одному властивим. Головна особа окреслена з надзвичайною майстерністю: це тип усіх можливих шельменків. Роль денщика була виконана у нас чудово п. Григор’євим. П’єса мала великий і цілком заслужений успіх».

Детальну рецензію на п’єсу вмістив журнал «Отечественные записки» (1841, т. XVI, № 6, с. 116 – 118). Авторство її приписується В. Бєлінському. Рецензент, не знаючи обставин напнеання і друкування повісті «Украинские дипломаты», створеної на основі комедії «Шельменко-денщнк», і виходячи з того, що повість з’явилася друком раніше, вважає п’єсу не оригінальним твором, а переробкою довгої повісті «в іншу літературну форму меншого обсягу» і досить дошкульно критикує її. Разом з тим рецензент відзначив, хоч і досить стримано, ряд достоїнств комедії:

«У п’єсі є зміст, хоча і досить стертий; немає характерів, а є карикатури, більш чи менш вдало накреслені. Роль Шельменка написана навіть природно і збивається на характер. Після Шельменка краща особа – жінка Шпака, Фенна Степанівна. Всі інші – карикатури, досить смішні на сцені, за винятком капітана і Прісеньки, які дуже карикатурні і ніскільки не забавні. Взагалі п’єса не без окремих комічних сцен і не без цікавості в цілому. Тому вона й прийнята публікою Александринського театру з захопленням».

Негативну оцінку і п’єси і вистави дала реакційна газета «Северная пчела» (1841, № 111).

Відгуки у пресі не пройшли повз увагу автора. У листі до П. Плетньова від 7 червня 1841 р. Квітка визначає виступ «Северной пчелы» як необ’єктивний, зумовлений недоброзичливим ставленням його автора до виконавця ролі Шельменка П. І. Григор’єва. По-іншому, реагує він на рецензію в «Отечественных записках». Квітку дуже схвилювало те, що рецензент вважає комедію переробкою повісті. У листі до Ф. С. Коні він спростовує цю думку, конкретними фактами доводить оригінальність комедії.

Незважаючи на досить суперечливу оцінку комедії в пресі, вона протягом 1841 і наступних років з великим успіхом йшла в Александринському театрі. Тільки у 1841 – 1842 pp. відбулось сім вистав. А 20 лютого 1842 р. «Шельменко-денщнк» був поставлений у Москві у Великому театрі в бенефіс Щепкіна. Про цю виставу і, зокрема, про гру Щепкіна в ролі Шельменка з захопленням писав журнал «Москвитянин» (1842, № 3, с. 285):

«…вище цієї гри уявити не можна нічого. Актора не було; це був живий, із полку денщик, малоросіянин і колишній писар. Яка дивна і разом з тим натуральна різноманітність. Як він говорив з поміщиком, офіцером, з служанкою, один! Що за вражаючі своєю правдивістю рухи. Ви бачите Шельменка не в цю тільки хвилину, але все життя його перед вами: ви знаєте, скільки одержав він Київ за свою виправку, – а цей диявольський розум, якому бракує тільки ширшого поприща – незрівнянно! незрівнянно! Слава актору!»

З часу першої вистави комедії «Шельменко-денщик» пройшло понад багато років, але її сценічне життя ні на хвилину не припинялось. Вона і сьогодні міцно тримається в репертуарі театрів як на Україні, так і поза її межами. У сезон 1953/54 року Ленінградський великий драматичний театр відзначив своєрідний ювілей – трьохсоту виставу комедії. За п’єсою українськими кіностудіями поставлено два кінофільми.

Окреме видання 1840 p. становить основний текст комедії «Шельменко-денщик» як вияв останньої волі автора.

Подається за цим виданням з виправленням явних помилок в написанні імен окремих персонажів: с. 92, 93, 103, 104, 114 – Эвжени замість Пазинька, с. 96 – Осип Прокопович замість Кирило Петрович. Різночитання подаються за текстом публікації журналу «Пантеон» (1841, ч. 3).

«Пантеон русского и всех европейских театров» – російський щомісячний театральний журнал. Виходив у Петербурзі в 1840 – 1841 pp. під редакцією Ф. О. Коні. У ньому друкувалися драматичні твори, статті, присвячені питанням театру, широко рецензувалися театральні вистави. Це був один з кращих тогочасних театральних журналів. З 1842 p., після злиття з театральним щомісячником «Репертуар русского театра», виходив під назвою «Репертуар русского и пантеон всех европейских театров». Пізніше, протягом 1844 – 1856 pp., назва журналу ще кілька разів мінялась: «Репертуар и пантеон. Театральное обозрение» (1844 – 1845), «Репертуари пантеон» (1846), «Репертуар и пантеон театров» (1847), «Пантеон и репертуар русской сцены» (1848, 1850 – 1851), «Пантеон. Журнал литературно-художественный» (1852 – 1856).

Лисенков Іван Тимофійович (1795 – 1881) – петербурзький видавець і книгар.

Коні Федір Олексійович (1809 – 1879) – російський драматург і театральний діяч, видавець театральних журналів (1840 – 1856). Автор водевілів, написаних у дусі натуральної школи.

Плетньов Петро Олександрович (1792 – 1866) – російський письменник і критик, професор словесності Петербурзького університету, з 1840 p. – ректор університету, з 1841 p. – академік; у 1838 – 1846 pp. видавав журнал «Современник». Перебував у дружніх стосунках з В. Жуковським, О. Пушкіним, М. Гоголем.

«Литературная газета» – «вісник наук, мистецтв, літератури, новин, театру і мод», виходила у Петербурзі в 1840 – 1849 pp. «Литературная газета» була найпрогресивнішою і найцікавішою з приватних газет Росії 40-х років, в ній співробітничали В. Бєлінський, М. Некрасов. З середини 40-х років газета поступово втрачає літературно-громадське значення.

«Отечественные записки» – російський літературно-політичний журнал, що виходив у Петербурзі у 1818 – 1830 та 1839 – 1884 pp. У період, коли критичний відділ вів В. Бєлінський (1839 – 1848) та коли журнал очолювали М. Некрасов і М. Салтиков-Щедрін (після 1868 р.), «Отечественные записки» мали революційно-демократичний характер.

«Северная пчела» – політична і літературна газета реакційного спрямування. Виходила у Петербурзі у 1825 – 1864 pp. У часи Квітки видавалась запеклими монархістами і реакціонерами Ф. В. Булгаріннм та M. І. Гречем.

«Mосквитянин» – російський иауково-літературний журнал консервативного спрямування. Виходив у Москві в 1841 – 1856 pp.

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 63 – 117.

Предыдущая статья | Перечень статей | Следующая статья

Понравилась страница? Помогите развитию нашего сайта!

© 1999 – 2017 Группа «Мысленного древа», авторы статей

Перепечатка статей с сайта приветствуется при условии
ссылки (гиперссылки) на наш сайт

Сайт живет на

Число загрузок : 1455

Модифицировано : 16.07.2015

Если вы заметили ошибку набора
на этой странице, выделите
её мышкой и нажмите Ctrl+Enter.