«Тебе не стане в сих місцях...»
Прасковья Кирий (переводчик)
Тебе не стане в сих місцях,
Для мене радості не стане;
І світ померкне ув очах,
А горе камнем в серці ляже.
Коли б ти знала, що терплю,
Яку несу на серці муку,
Як ізгадаю про розлуку, –
Ножем пробила б грудь мою,
Щоб я не жив, не бачив світу,
Такого горя не терпів,
І більше вдруге не любив,
О я, безумний, без отвіту!
Я сам давно і вірно знав,
Як лихо тяжко тих карає,
Хто щиро любе та кохає;
Не поберігсь, в біду попав!
За те ж і чашу буду пить:
Вона давно в душі готова;
Вона гірка; так що ж робить,
Коли моя такая доля!
Не так було, зовсім не так
Робити треба в мої літа;
Всі радості – під ноги в прах,
І жить без ласки, без привіта.
О, для чого ж я полюбив
Тебе у сих місцях родини?
Хіба для того, щоб вони
Навік для мене опостили!
Усе тут каже про тебе:
Де ти жила, де ти ходила,
Де ти гляділа не мене,
Де ти зо мною говорила.
О вір мені, що сі місця,
Де ми побачились з тобою,
Без тебе зробляться тюрмою
І їх заллє моя сльоза…
Якби ти там узнала, мила,
Яка уб’є мене тоска,
Тоді б до мене прилетіла
Голубкою іздалека;
Но ся тоска, се тяжке горе
До тебе, знаю, не дійде,
Не перескоче через гори,
А тілько грудь мені проб’є.
Я рад, так що ж, не маю мочі
Мою печаль, мою тоску,
Яка мене все точе, точе,
Зарить глибоко у піску
І їй насипати могилу –
Високую, до самих хмар…
О ні, я горя не зарию:
Воно моє, воно твій дар.
Так ти покинеш сі місця, –
І я навіки їх покину,
І побіжу в чужі края,
І там без радості загину!
Як здумаю про смути сі,
Я світа Божого не бачу;
За мною чи заплачеш ти,
А я давно, давно вже плачу!
* * *
Тебя не станет в сих местах,
И больше радости не станет,
Померкнет свет в моих очах,
А горе камнем в сердце ляжет.
Когда б ты знала, что терплю,
Несу какую в сердце муку,
Как только вспомню про разлуку,
Ножем пробила б грудь мою.
Чтоб не жил я, не видел света!
И мук таких не выносил,
В другой раз больше не любил…
О, я безумный без ответа!
Я сам давно и верно знал,
Как тяжело тех горе губит,
Кто неподдельно, сильно любит;
Не уберегся и пропал!
За то ж и чашу буду пить;
Она в душе давно готова,
Горька она; но делать что ж,
Когда моя такая доля!
Но было ведь совсем не так,
В мои лета мне поступить;
Все радости под ноги в прах!
Без ласки, без привета жить.
О, для чего ж я полюбил
В местах, где ми с тобой ходили?
Иль для того, чтобы они
Навеки все мне опостыли!
Все говорит тут про тебя,
Где ты жила, где ты ходила,
Где ты глядела на меня,
Где ты со мною говорила.
О, верь, что все эти места,
Где мы увиделись с тобой,
Мне станут без тебя тюрьмой
И их зальет моя слеза…
Покинешь ты эти места,
И я навеки их покину,
Уйду в родимые края
И там без радости я згину.
О злой разлуке вспомню я –
И вновь грущу, и вновь страдаю;
По мне ль заплачешь ты когда,
А я уж по тебе рыдаю.
1912
Примечания В. К. Чумаченко
«Тебе не стане в цих місцях…» – Українська муза. Вип. 2. Київ, 1908. Стлб. 177–178.
«Тебя не станет в сих местах…» – перевод сделан в 1912 г.
По изданию: Кирий П. М. Украинская муза: Переводы из классической антологии / ред. В. К. Чумаченко. – Краснодар: Экоинвест, 2016 г., с. 23 – 25.