Макетування фотогалерей для веб-сайту заповідника

Жарких М.І.

Кожен заповідник мусить мати свій веб-сайт.

І кожен національний заповідник мусить мати свій національний веб-сайт. Національним можна називати такий веб-сайт, який відіграє поважну роль у веб-просторі національної культури і який не сором виставити на огляд всього світу як зразок культурних надбань України.

У створенні веб-сайтів заповідників уже склались певні традиції. Зокрема, кожен такий сайт мусить мати фотогалерею пам’яток. Оскільки рація існування заповідника – пам’ятки архітектури, то треба добиватись максимальної виразності і репрезентативності фотогалереї. Слід пам’ятати, що значна частина відвідувачів приходить на веб-сайт заповідника саме заради того, щоб подивитись на зображення пам’яток; особливо це стосується відвідувачів з інших країн, для яких фотогалерея виступає чи не єдиним засобом отримати якесь враження про пам’ятки. Фотогалерея важлива також як наочна демонстрація поточного стану пам’яток і є своєрідним інтегралом зусиль по їх охороні.

Слід зважати, що фотогалереї пам’яток заповідників створюються не тільки зусиллями самих заповідників. На сьогодні можна стверджувати, що приватні та громадські фотогалереї пам’яток архітектури України є багатшими і показовішими за веб-сайти українських державних пам’яткоохоронних установ. Полишаючи на боці хронічну відсутність веб-сайту Державної служби охорони культурної спадщини (на нет, яка кажуть росіяни, і суда нет), слід визнати, що фотогалереї заповідників виглядають в ряду інших фотогалерей досить слабо.

Щоб поліпшити цю ситуацію, перш за все треба усвідомити, що веб-сайт – це не художня самодіяльність, а один з основних напрямків роботи заповідника. Відповідно розвиток і підтримка фотогалерей мусить стати важливою складовою частиною супроводу веб-сайту.

Далі ми сформулюємо деякі запитання, які треба мати на увазі під час підготовки фотогалерей, та запропонуємо підходи до їх вирішення.

Що включати у фотогалерею

Фотогалереєю у стислому розумінні слова називають ряд сучасних фотографій (здебільшого зроблених цифровими фотоапаратами і тому не давніших за початок 21 ст.). На мій погляд, професійна фотогалерея мусить включати не тільки сучасні фотографії, але також картини, гравюри, креслення, варіанти реконструкцій пам’яток. Для кожної пам’ятки фотогалерею доцільно розділити на тематичні групи. Склад груп може змінюватись в залежності від особливостей пам’ятки, але принципово він зводиться до наступних груп :

Історичні види. Тут зосереджуються іконографічні матеріали про пам’ятку з часу до появи фотографічної техніки, а також старі фотографії. Які фотографії слід вважати старими ? Напевно, ті, які фіксують пам’ятку до останньої реставрації (ті, що після неї – слід вважати сучасними знімками).

Креслення. Тут треба подати графічні матеріали, які допомагають уявити образ пам’ятки. До них відносяться плани, перерізи, розгортки фасадів, аксонометричні види, що фіксують пам’ятку у її поточному стані. Звичайно, все це мусить буди у схематизованому вигляді, спрощеному у відповідності до потреб глядача-непрофесіонала, і приведеному до розміру, прийнятного для розміщення на веб-сторінках.

Реконструкції. Тут подаються візуальні реконструкції первісного вигляду пам’яток (або вигляду в різні будівельні періоди, якщо такі реконструкції є). Цей розділ складається з тих же типів зображень, що і «Креслення» (тобто планів, перерізів і т.д.), але не фіксаційного, а реконструктивного характеру. Окрасою цього розділу можуть бути фотографії моделей-реконструкцій пам’яток.

Наступні групи містять сучасні фотографії – від загальних видів до деталей.

Пам’ятка у панорамі забудови. Тут треба подати фотографії, які розкривають роль пам’ятки у містобудівному оточенні. Важливими тут можуть бути аерофотознімки пам’яток.

Зовнішні види. Підбірка зовнішніх видів повинна давати максимально повне уявлення про всі фасади споруди. Не треба забувати про ефектні точки зйомки, показові фрагменти фасадів (наприклад, окремі куполи церков) та елементи зовнішнього архітектурного декору. Якщо деталь прикрашає споруду, то чому не прикрасити нею веб-сайт ?

Інтер’єри. Тут подаються найбільш ефектні та найбільш представницькі види внутрішнього простору пам’яток. Слід пам’ятати, що в кожній пам’ятці є приміщення, недоступні для огляду відвідувачами (куди мають доступ лише співробітники). Інтер’єрам таких приміщень (наприклад, південної башти Софійського собору) слід приділити увагу, оскільки веб-сайт – єдине місце, де відвідувач може «зазирнути» у ці приміщення.

Монументальний живопис. Тут чим більше – тим краще. Оптимальним вирішенням був би повний каталог монументального живопису (живопис деяких церков Ярославля (Росія) представлений на відповідних веб-сайтах аж до орнаментів на відкосах вікон). Не слід забувати поруч із загальними видами подавати фрагменти і деталі (для багатофігурних композицій це просто необхідно).

Іконостас. Як не дивно, добре деталізованих зображень іконостасів мені у Мережі зустрічати не доводилось. Але ж іконостас є дуже ефектною частиною храму, і варто потрудитись, щоб відвідувач міг роздивитись його від загальних видів до деталей.

Декорація. Тут зосереджено фотографії всього, що є примітного у пам’ятці, і що не увійшло до попередніх груп. Якщо в інтер’єрі пам’ятки розгорнута музейна експозиція чи виставка, то ця група неначе перетинається з темою веб-експозицій та веб-виставок. На мій погляд, у фотогалереї доцільно показувати ті елементи, які є невіддільною частиною самою пам’ятки, а експозиції та виставки винести в окремі розділи сайту.

Як включати у фотогалерею

Тут слід керуватись простим правилом : чим менше проміжних етапів копіювання, тим вища якість і тим ліпший результат. Тобто якщо фотографія доступна у вигляді негативу, позитивного відбитку і поліграфічної репродукції, то оцифровувати слід негатив. Звичайно, багато зображень, особливо історичних видів, доступно тільки у поліграфічних репродукціях. В такому разі слід надавати перевагу спеціальним альбомам з мистецтва, надрукованим на крейдяному папері. Друге (теж просте) правило : чим якісніший оригінал для оцифровування, тим ліпший результат.

Для сканування негативів сліди використовувати спеціальний негативний сканер. Один чи два негативи при біді можна відсканувати за допомогою слайд-приставки до звичайного офісного сканера, але якість буде гарантовано низькою. Негативи треба сканувати з максимальною роздільністю, на яку здатен сканер (тобто не менше 2700 точок на дюйм). Все сказане про негативи стосується і слайдів і взагалі всіх фотографій на прозорих носіях.

Для сканування зображень на папері (як друкарському, так і фотопапері) здебільшого достатньо планшетного сканера офісного класу. Не слід гнатись за високою роздільністю : поліграфічні матеріали повністю відтворюються при роздільності 300 точок на дюйм (більша роздільність приводить тільки до того, що у сканованому зображенні можна роздивитись форму точок поліграфічного растру, що ніяк не збільшує числа деталей у зображенні).

Третє правило : кожне щойно оцифроване зображення потребує ретуші. Це стосується як сканованих зображень, так і фотографій з цифрових камер. Основні етапи ретушування :

• обрізання зайвих полів;
• видалення подряпин та інших дрібних дефектів;
• видалення растру (для зображень, сканованих з поліграфічних репродукцій);
• корекція градацій яскравості;
• корекція кольорової гами;
• корекція випадкових поворотів (якщо в кадрі є горизонт, то він має розміщуватись горизонтально; вертикальні лінії в центрі кадру мусять розміщуватись вертикально).

Тільки після цих операцій файл зображення може вважатись підготованим до макетування. Четверте правило підготовки зображень полягає в тому, що зусилля по ретуші мусять бути співмірними з якістю сирого матеріалу. Ніяка ретуш не в змозі компенсувати низьку якість взірця і не повинна доходити до повної перерисовки зображення.

Логічна структура фотогалереї

Варіантів логічної структури людство вигадало не так вже й багато : це лінійна, ієрархічна та сітьова моделі.

Лінійна структура – аналог книжкового фотоальбому – передбачає розміщення всіх фотографій в один ряд з можливістю просування вперед (або вперед і назад). Переваги її – самоочевидність і простота реалізації. Вона добре підходить для маленьких галерей (скажімо, до 20 зображень).

Ієрархічна структура має один або більше рівнів змісту. Перш ніж дістатись до конкретних зображень, користувач мусить вникати у зміст і вибирати з нього те, що йому потрібно. Перевага такої структури – можливість нагромадження необмежених обсягів інформації. Оскільки для заповідників проектуються великі фотогалереї, то ієрархічна модель не має альтернатив.

Сітьова модель може розглядатись тільки як доповнення до ієрархічної, а саме як побудова кількох ієрархічних структур над одним набором зображень.

На схемі показана логічна структура галереї історичних видів Софійського собору в Києві. Всі види утворюють лінійну структуру (середній ряд), кожен елемент якої бере участь ще в двох ієрархічних структурах – в ієрархії фотогалерей собору та в ієрархії авторів зображень (яка, в свою чергу, може стати частиною ієрархії авторів, які працювали в соборі).

А.ван Вестерфельд малював не тільки Софійський собор, але й Золоті ворота. Тому логічна структура мусить включати також галерею кожного автора, яка фрагментами входить у галереї пам’яток. Заради спрощення відповідні зв’язки на схемі не показано.

Стандартизація зображень

Щодо типів графічних файлів стандартизація очевидна : для штрихових зображень слід використовувати формат GIF, для півтонових – JPG. Фотогалерея виглядає професійніше, якщо в ній всі зображення приведені до однакового розміру. Більшість графічних редакторів підтримує можливість автоматичного масштабування зображень за допомогою макрокоманд. Їх треба написати і використовувати. Приведення до стандартного розміру слід здійснювати тільки в напрямку зменшення. Якщо оригінальне зображення є меншим за стандартне, ліпше зробити для нього виняток : цифрове збільшення не додає деталей, а тільки збільшує розмір файлу.

Визначаючи розмір зображень, слід зважити три фактори : розмір екрану користувача, швидкість передачі даних через Інтернет і обсяг доступного дискового простору на веб-сайті.

Розмір екрану користувача змінюється в дуже широких межах – від дуже маленьких екранів кишенькових комп’ютерів до величезних екранів графічних робочих станцій. Розмір екрану настільних комп’ютерів має стійку тенденцію до збільшення, але це збільшення має фізичні межі. Обстеження показало, що в 2006 році більшість користувачів Інтернету в Україні мали екрани 1024 : 768 точок, але в майбутньому ситуація може змінитись.

Щодо швидкості передачі даних користувачі Інтернету в Україні поділяються на дві групи : тих, що використовують комутовані телефонні лінії та тих, що користуються виділеними лініями. Опитування 2006 року показують співвідношення між цими групами як 40 / 60 %. Несподівано висока доля виділених ліній пояснюється тим, що половина користувачів Інтернету в Україні – кияни. Отже, щоб зробити фотогалерею доступною для всіх жителів України, треба зважати на економію трафіку для виділених ліній. Можна подумати про макетування зображень у двох масштабах : зображення маленького (але все ж таки прийнятного) розміру для попереднього огляду і зображення оптимального розміру – для детального розгляду.

Щодо доступного дискового простору на сайті, слід пам’ятати, що 50 мегабайт – це рівно одна тисяча зображень розміром 50 кілобайт. Тобто заповнити зображеннями весь доступний за умовами хостінга простір – це реально, і треба зважувати, чи вважати пріоритетною кількість зображень, чи їх розмір.

Отже, на сьогодні можна рекомендувати в якості оптимального розміру 800:600 пікселів, в якості мінімально прийнятного розміру – 400:300 пікселів.

Коментування зображень

Коментування – це та область, де професійна фотогалерея заповідника найбільше відрізняється від інших галерей. Змакетувати серію зображень для сайту можна і не вникаючи в суть зображеного, але подати фахові пояснення особливостей архітектури та творів мистецтва – це обов’язок саме сайтів заповідників.

Якщо в книжках коментування зображень зводиться в основному до підписів, то для веб-галереї підпис – це тільки початок коментування. Підписи мають бути уніфікованими щодо змісту і стилю (якщо вказувати точку зйомки та час зйомки, то вже вказувати скрізь). Підписи мають бути фахово вивіреними (що лопатка – то не пілястра, а пілястра – не півколона, і т.д.).

Більша частина інформації з підпису повинна включатись в атрибут ALT для зображення. Чому цей атрибут є обов’язковим ? По-перше, він відображається на екрані, якщо само зображення з якихось причин недоступне; по-друге, пошукові системи, індексуючи зображення, орієнтується в першу чергу на цей атрибут і потім на текст, який безпосередньо прилягає до зображення (тобто підпис). Отже, якщо ці елементи написані змістовно, користувачі у пошуку зображень будуть приходити саме на дану фотогалерею (що й було метою її створення).

Для веб-сторінок можна використовувати інші способи коментування:

1. Подавати схеми видового розкриття (схематичний план пам’ятки з нанесеною точкою зйомки);

2. Подавати серії різночасних зображень з даної точки зйомки;

3. Накласти на зображення карту посилань, які вказують на окремі деталі зображення;

4. Додати текстові коментарі окремих елементів зображення з візуалізацією відповідних елементів при проході мишки над ними (з припиненням браузерних війн і настанням браузерного миру такі елементи інтерактивності можна створювати без великого клопоту).

Засоби навігації

Загальна схема навігації по галереї визначається її логічною структурою (точніше, навігатор – це візуальний образ логічної структури, яка сама в собі є невидимою). Ми пам’ятаємо, що кожна логічна структура закінчується лінійним набором зображень, тому кожна сторінка в галереї мусить містити посилання на попередню і наступну сторінки (якщо такі є). Елементом ієрархічної навігації є посилання на сторінку змісту фотогалереї. Додаткові елементи навігації можуть містити посилання на інші галереї даної пам’ятки або на галереї інших пам’яток. Тут також треба опрацювати стандарти і дотримуватись єдиного стилю оформлення для всіх сторінок галереї.

Я не ставив собі за мету дати остаточні висновки – як робити фотогалерею (це ж рекомендації, а не технічний проект чи регламент сайту). Але я сподіваюсь, що зваживши перелічені у статті фактори і прийнявши відповідні проектні вирішення, заповідник зможе створити фотогалерею національного рівня і слугувати зразком для інших. Якщо Софія в Константинополі ще не має офіційного веб-сайту, то чому б їм не перейняти наш досвід, а нам – не почепити свого щита на воротах Царьграда удруге ?

2.03.2007 р.