Версія для друку

Каталог авторів бібліографії старої України

А | Б | В | Г | Д | Є | Ж | З | І | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Ю | Я

В базі даних зареєстровано біля 14000 (чотирнадцяти тисяч) авторів, які писали на теми старої України. Тут представлено списки праць тільки найвидатніших авторів, які внесли найбільший внесок у цю область. Тут представлено не всі праці вказаних авторів, а тільки ті з них, що стосуються старої України. Нагадую, що для кожного окремого автора список праць відсортовано за роком публікації.

А

Антонович В.Б. / 110 записів / 71 Кб

Антонович Володимир Боніфатійович (18(30).1.1834, за ін. даними 1830 – 8(21)3.1908) – видатний український історик, археолог, етнограф. Закінчив медичний (1855) та історико-філологічний (1860) ф-ти Київського ун-ту. Був одним з організаторів і головою київської громади. Представник народницької школи в українській історіографії, створив київську школу істориків в особі своїх учнів (Д.Багалій, М.Грушевський, П.Голубовський, І.Линниченко та ін.). Майже півстоліття стояв на чолі українського громадсько-політичного життя.

Б

Багалій Д.І. / 95 записів / 40 Кб

Багалій Дмитро Іванович (7.11.1857 – 9.2.1932) – видатний український історик та громадський діяч, академік Всеукраїнської Академії Наук (з 1919). Народився у Києві в міщанській родині. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського ун-тів. Впродовж 1906, 1910-1914 Російська Академія наук обирала Б. членом Державної Ради. У 1914-1917- голова Харківської міської думи. Як історик Б. формувався під впливом поглядів свого вчителя В.Антоновича. У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також М.Костомаров. Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України 15-18 ст.

В

Василенко М.П. / 39 записів / 15 Кб

Василенко Микола Прокопович (1.4.1867 – 1935) – український громадсько-політичний і державний діяч, історик держави і права, академік Української УАН (з 1918), дійсний член НТШ (з 1911). Навчався на історико-філологічному факультеті Юр'ївського (Тартуського) ун-ту, склав екстерном екзамени в Новоросійському (Одеському) ун-ті за курс юридичного ф-ту. В травні 1918 затверджений гетьманом П.Скоропадським міністром освіти і тимчасово виконуючим обов'язки міністра закордонних справ Української Держави. В липні 1918 затверджений президентом Державного Сенату Української Держави. Перебуваючи на посту міністра освіти, В. проводив політику українізації освітніх закладів, став одним з ініціаторів створення Київського Державного Українського Університету і Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету, викриття Української Академії Наук. В 1921 обраний президентом Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН), але на вимогу більшовицького уряду усунений з посади. В 20-х рр. очолював Комісію по вивченню українського права, редагував її видання.

Г

Грушевський М.С. / 180 записів / 80 Кб

Грушевський Михайло Сергійович (17(29).9.1866 – 24.11.1934) – видатний український історик, визначний політичний і державний діяч, публіцист. З 1880 навчався у Тифліській гімназії, а в 1886-1890 – на історико-філологічному факультети Київського ун-ту. В травні 1894 захистив дисертацію та тему «Барське староство» і отримав ступінь магістра. В 1898-1913 Г., очолюючи Наукове товариство м.Шевченка у Львові, проводив величезну роботу по реорганізації товариства за зразком європейських академій наук, збиранню фондів, створенню бібліотеки і музею. У 1895-1913 редагував «Записки наукового товариства ім.Шевченка». В 1924 був обраний членом Української академії наук, керував секцією історії України Історичного відділу АН, брав участь у виданні журналу «Україна», «Записок історико-філологічного відділу ВУАН»,«Наукового збірника» та ін. В 1929 Г. обрали академіком Академії наук СРСР.

Д

Драгоманов М.П.

Є

Єфименко О.Я.

Ж

З

І

К

Костомаров М.І. / 81 запис / 41 Кб

Костомаров Микола Іванович (4(16).5.1817 – 7(19).4.1885] – український історик, етнограф та письменник. Вчився у Воронезькій гімназії. В 1836 закінчив історико-філологічний факультет Харківського ун-ту. Був один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства, автор його програмних документів. У 1847 К. заарештовано і заслано до Саратова. З 1857 за згодою уряду переїхав до Петербурга. В 1876 К. було обрано чл.-кор. Російської академії наук. К. – засновник народницького напрямку в українській історіографії. У своїх працях він відстоював ідею самостійністі української нації, окремішність українського історичного процесу, який, на його думку, є втіленням вільнолюбного демократичного духу українського народу. Велику цінність мають і етнографічні праці К.

Кримський А.Ю.

Крип'якевич І.П.

Куліш П.О.

Л

Лазаревський О.М. / 288 записів / 118 Кб

Лазаревський Олександр Матвійович (8(20).6.1834 – 31.3.(13.4).1902) – відомий украінський історик. У 1858 закінчив історико-філологічний ф-т Петербурзького ун-ту. Заслугою Л. є те, що він ввів у наукове користування велику кількість документів, архівних матеріалів, які мають велике значення при вивченні історії Лівобережної України другої пол. 17 – 18 ст.

М

Максимович М.О. / 90 записів / 50 Кб

Максимович Михайло Олександрович [3(15)9.1804-10(22).11.1873] – визначний український вчений-природознавець, історик, фольклорист, етнограф і письменник. Н. на хуторі Тимківщина Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер с. Богуславець Черкаської обл.). У 1819 закінчив Новгород-Сіверську гімназію. Навчався на філологічному і природничому ф-тах Московського ун-ту. В 1834-35 – перший ректор Київського ун-ту св. Володимира, одночасно декан філософського ф-ту. З 1871 – член-кореспондент Петербурзької АН. М. – вчений-енциклопедист широкого діапазону – від історії до ботаніки. Як історик М. був прихильником панівного тоді романтизму та ідеї народності. М. поклав початок українській фольклористиці виданням збірників «Малоросійські пісні» (1827), «Українські народні пісні» (1834), «Збірник українських пісень» (1849).

Н

О

Оглоблин О.П.

П

Р

С

Т

У

Ф

Франко І.Я. / 118 записів / 41 Кб

Франко Іван Якович [27 (за ін. дан. – 25).8.1856 - 28.5.1916] – видатний український поет, письменник, громадсько-політичний діяч, національний ідеолог. Н. у с. Нагуєвичах Самбірського округу (тепер с. Івана Франка Дрогобицького р-ну Львівської обл.) у селянській сім'ї. Ф. був першим серед українських літераторів, який заробляв собі на життя літературною працею. Творча спадщина багата й різноманітна. Ф. – автор бл. 4000 літературних, публіцистичних та наукових творів. З-під його пера вийшло кілька десятків історичних праць, публікацій джерел, рецензій та ін. (зокрема, перша в українській історіографії праця у жанрі історичної біографії «Життя Івана Федоровича та його часи», 1883).

Х

Ц

Ч

Ш

Ю

Я

Яворницький Д.І.