Версія для друку

Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах

[Із циклу] «Жидівські мелодії»

Асиміляторам

Пригнути жидів, покорити

Ви раді б під ваші права,

Їх мову й закон розорити?..

Пусті це, безумні слова.

А знаєте ви, що за сила

В тій мові, в законі тому?

Вона від віків нас водила,

Мов стовп огняний через тьму.

Це щит наш від напору вражого,

Це зв’язок, що час не порве,

В ній Якова, праотця нашого,

Незломнеє серце живе.

Той Яков, що в юності своїй

В пустині з Єговою бивсь,

Ви знаєте, як він на старість

Перед Фараоном явивсь?

Як Йосип у ласці великій

Ото в Фараона вже став,

Тоді Фараон його батька

Побачити ще забажав.

Приїхав старий патріарх наш

З степу к Фараону у двір,

Дванадцять верблюдів горбатих

Шліфований топчуть порфір.

Посеред двора Фараонів,

Де сфінкси стояли німі,

Сини патріарха розбили

Пустинні намети свої.

Щоб Якова к ньому проводить,

Шле цар той міністрів своїх;

Говорять старому міністри:

«Клонися цареві до ніг!»

Та гордо ввесь ріст свій високий,

Мов пальма та, випрямивсь він

І каже: «Лиш Богу одному

Я звик віддавати поклін».

І мовили це Фараону

Міністри — той зморщив чоло

І каже одвір’я низеньке

Покласти в півросту його.

«Сюди проведіть патріарха,

Тут мусить схилитися він,

І так, хоч і як поневолі,

Віддасть мені царський поклін».

І Якова в царські покої

Вели — ішов прямо він скрізь,

Аж перед низеньке одвір’я:

«Туди к Фараону пролізь!»

І бачучи хитрість єгипську,

Старий патріарх зупинивсь...

Сміються в душі єгиптяни,

Він Богу в душі помоливсь.

І сталось... Свою громовладну

Правицю Єгова простер:

Стіну, мов марну павутину,

Згори аж додолу роздер.

Крізь блискіт, і куряву, й гуркіт,

Спокійний і прямий, немов

Та пальма в степу, патріарх наш

Перед Фараона вийшов.

А цар затремтів і, поблідлий,

Припав патріарху до ніг...

«Великий твій Бог!» — він промовив,

А більше промовить не міг.

Тямуйте ж цю давнюю повість

Ви всі, що хотіли б нагнуть

Жидів на новії закони,

Вести на неходжений путь!

Не думайте, що вже послабла

Рука, для котрої стіна

З порфірів шліфованих слабша,

Аніж павутина марна!

19 вересня 1889

Примітки

Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1893), с.234—236.

Одвір’я — двері, верхня їх частина.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ