Чот[ири] каз[ки] зел[еного] ш[уму]

Леся Українка

Пролог:

1. Описання бурі снігової, їде бідний сіверянин з торгу; там продавав шкури, одурений, ограблений вертає додому. Застає його буря велика. Заносить його вітром в палати Метелиці. Там йому робить різні штуки снігова челядь. Він все терпить – привик! Зо всього виходить цілий і здоровий. Пита його Метелиця, чого йому треба: що йому бракує? Треба дичини, риби і пр. – То прийдуть «хитрі люди» і видурять в тебе те все, і знов зостанешся голий та голодний. – Коли так, то я хочу бути хитрішим за їх. – Сього тобі дати не можу, ти мусиш сам собі дати се. – Я не можу, звідки навчуся? – У тих самих хитрих людей. – Вони дають мені горілку замість розуму, а мені ще темніше стає від того. Все можу перетерпіти, переждати, перебороти, тільки злої волі хитрих людей побороти несила, вони сильніші, Пурго, від тебе. – Гей, брате вітре! неси геть від мене сього нікчемного, покажи йому, чия сила. – І поніс його вітер, показав йому, як тріщать кораблі хитрих людей і т. д. Той же показав вітер світло маяка північної варти. – Царство твоє, вітре, хутко минеться! – Не тобі теє бачити! – гукнув вітер і стиснув його в холодних обіймах і кинув об льодову скелю, заморозив духом своїм, а Метелиця вкрила його білим покривалом. – Нехай там родина чекає його довіку!

Дерева: Лютий ти, вітре, нікчемний ти, розбійнику! – Вітер: Не вам судити мене! – Аж тут: Морозе, Морозе, куті їсти і т. д.

Кінець першої казки.

2. Весна, лагідний південний вітер і т. д. Розповідає вітер: про Африку, про Єгипет, про його величність фараонів, війни і рабство, тепер величність фараони згинули, тільки рабство зосталось. Самум в Сахарі. Греція: хист, філософія, християнство, під чужим ярмом, війна за визволення. (Раніше потоплення корабля з єгипетськими древностями.) Традиції волі, що зостались від греків. – Летів я ще через немало невільних сторін, бачив, як люди стогнали в ярмі. Гей, коли тії люди стануть вільні, як я! – і т. д.

3. Східний вітер, гаряче літо, дощу ні краплини. Розмова з вітром. Китай, Індія, брамани, буддисти і т. д. Сибір. Легенда Сакія-Муні.

4. Західний вітер. Осінь, листя опадає і т. д. Вітер з Америки. Розмова: перші колоністи, індепенденти, аболіціоністи, плутократи-експлуататори і т. д. Океан, буря. Переселенці. Я показав їм свою силу! Вітре лихий! і т. д. Посипав холодний дощ, мов гострі тонкі стріли і т. д. Але минуло лихоліття, от знову наша краса весняна вернулась і т. д.

Кінець 4-ї казки.

Епілог:

– Нудилась, бідна дитино моя? – Ні, мамочко, я лежала, слухала, а дерева шуміли…

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 295 – 296.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. 3, стор. 729 – 730.

Чистовий незавершений недатований автограф міститься в записній книжці Лесі Українки (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 842).

В кінці твору Лесею Українкою зроблено запис: «Поговорка: чи ти була на тій долині, де правду ділили? (Як хто чому не вірить.)»

Датується орієнтовно 1889 р. на підставі листів Лесі Українки до М. П. Косача. У вересні 1889 р. вона сповіщала брата, що розпочала одну казку для дитячого журналу. У наступному листі в жовтні 1889 р. Леся Українка пише про це докладніше:

«Ще далеко раніш твого листа, ще в Колодяжному, я почала писати казку для дітей, зветься «Чотири казки зеленого шуму». Казку сю я хотіла послать в Галичину в дитячий журнал; якщо вдасться мені добре ця проба, то писатиму більш, якщо ні – то, значить, кебети не маю!»

Подається за автографом.

Індепенденти (англ. independents – незалежні, самостійні) – радикальне релігійно-політичне угруповання пуритан в період англійської буржуазної революції XVII ст.

Аболіціоністи – борці за скасування рабства у США.