Версія для друку

Вірші / поза збірками

Шлю до тебе малий сей листочок,

Може, ним я тобі пригадаю,

Сею тріскою з нашого гаю,

Наш далекий волинський куточок.

Озовися, мій друже, до мене,

Твого слова не чула я з літа,

Бо я прагну від тебе привіта,

Як дощу деревце те зелене.

Єсть у мене ще просьба і друга;

Сюю просьбу я шлю твоїй музі, –

Хай вона, як зозуленька в лузі,

Звеселить твого смутного друга.

Так, я смутна тепер, моя люба,

Засмутила мене моя доля,

Вона мріям найкращим неволя,

Вона всім моїм замірам згуба.

Мої мрії найкращії в’януть,

Мов розквітлії восени квіти,

Що розквітли, щоб зараз змарніти,

Щоб на сонечко раз тільки глянуть.

Та чи є нерозважная туга?

Се питання я шлю твоїй музі, –

Хай вона, як зозуленька в лузі,

Звеселить твого смутного друга.


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 224.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, стор. 74.

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 722.

Датується орієнтовно 1890 р.

Подається за автографом.

«Може, ним я тобі пригадаю, сею тріскою з нашого гаю…» – за свідченням сестри Лесі Українки Ольги Косач-Кривинюк, поезія була адресована Олександрі Судовщиковій і написана на березовій корі.


Стежки

Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання