Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

На пам’ять 31 іюля 1895 року

Леся Українка

Варіанти тексту

Тепер прощай! Хто знає, чи надовго…

Ми, може, хутко будем походжати

По горах київських та по гаях волинських,

А може, поки зійдемося знову,

Води багато утече з річок

І сліз з людських очей. Хто теє знає?

Колись я думала для тебе на прощання

Увити гарне рондо чи сонет

І рифмами уквітчати навколо,

Немов гільце весільне, – та шкода!

Тепер посох садочок мого серця,

Не знаю, чи коли й одмолодіє.

Торік бувало тут, над сим потоком,

Звивала я тобі вінки барвисті,

Тоді ж у мене і квітчасті вірші,

Тоді ж, бувало, і квітчасті вірші,

Жартуючи, лилися з-під пера, –

Але тепер нема квіток для мене

Ні в полі, ні в діброві, ні в душі.

Колись я мала той дівочий звичай,

Як покидала край який надовго,

Збирати квітки з наймиліших міст

І брати їх на пам’ятку з собою,

Тепер взяла я грудочку землі,

Колись її положать надо мною…

Сестрице люба, я тобі бажаю

Ясного щастя (коли се не мрія!),

Щоб «радою» і радістю ти стала

Усім, кого ти любиш. Я бажаю,

Щоб сеє перше і безмірне горе

Було остатнім у твоїм житті.

Коли ж яка смутна година прийде

І сльози самохіть поллються із очей,

Тоді поглянь, кохана, на схід сонця

(В ту сторону, де наша Україна)

І пригадай, що десь є хата й серце,

Тобі одкриті завжди. Може, думка

(у сторону нещасної Вкраїни),

і пригадай, що там у тій країні

є хата й серце, що для тебе завжди

одкриті навстежи… І, може, твоя думка

На схід полине, а печаль на захід.

Для мене, сестро, щастя не бажай

Для мене, сестро, не бажай ти щастя

(Ми з ним чогось не можемо ужитись!),

Ти побажай мені одваги й сили більше

Сповняти той великий заповіт,

Що я несу з собою на Вкраїну…

Що я везу з собою на Вкраїну.

Хай спогад мій між вами буде краще,

Ніж я сама була, – адже здалека

Тумани навіть золотом сіяють, –

Бридкі тумани золотом сіяють, —

Як будете про мене споминати,

Тож «споминайте добрими словами»!

Для мене спогад про те щастя й горе,

Що всі ми вкупі тут переживали,

Тим буде, чим молитва для набожних.

А вас усіх… ні, годі вже! Прощай!

Тим буде, чим молитва для побожних.

І вас усіх… не можу більш, прощай!

[1895]


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 235 – 236.

Вперше надруковано в журн. «Нові шляхи», 1930, № 5, с. 48 – 50.

Автографи – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 101, № 338, із заголовком «Раді на незабудь», та Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 682, із заголовком «На пам’ять 31 іюля 1895 року».

Датується за автографом.

Подається за автографом – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 682.

Звірено з виданням : Косач-Кривинюк О. Леся Українка : хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк : 1970 р., с. 330 – 331. Зауважено ряд істотних різночитань з виданням 1978 р. (щоб їх побачити, клацніть кнопку «Публікація О.Косач-Кривинюк»).

Сестрице люба… – поезія присвячена Аріадні Михайлівні Драгомановій, дочці М. П. Драгоманова, двоюрідній сестрі Лесі Українки.

сеє перше і безмірне горе… – смерть М. П. Драгоманова 20.06.1895 р.

В ту сторону, де наша Українау виданні О.Косач-Кривинюк стоїть «у сторону нещасної Вкраїни», тобто рядок набуває суспільного і політичного звучання.