Версія для друку

Вірші / поза збірками

Братові й сестрі на спомин

Мені в сю ніч приснився ясний місяць,

високе небо, вільний винокол.

Блакитне світло сяло і тремтіло,

немов огонь таємний чарівниці,

а над тополею зоря світила,

моя зоря, що скрізь мені сіяла,

поки мене не замкнуто від неї

в камінній клітці в чотирьох стінах.

Мені приснилась, друзі мої рідні,

безсонна ніч одна, що так давно минула,

та не забудеться вона повік.

В той час була для мене скрізь весна,

вона була і в серці, і в природі,

блакитні й білі проліски цвіли,

і я втішалася весняними квітками

так, мовби всі вони росли для мене…

І я тоді жила. Безсонні ночі минали швидше,

ніж у сні коханім, снувались думи,

пролітали мрії, а спогади з надіями сплітались

в один вінок, були там лаври, квіти…

були й терни, я потім те дізнала,

тоді ж не чула – ніч зачарувала.

Ти знаєш, сестро, як блакитна нічка

бентежить серце, думку порива?

«Не спи, не спи! – говорить ясний місяць, –

бо як заснеш, я промінь наведу,

немов стрілу, і встрелю в сонне око, –

присняться марища бліді і невиразні,

жах стисне серце і розбудить вмить.

Не спи, не спи, тебе я очарую,

і наяву побачиш дивний сон».

Чи знаєш, брате, як лагідна зірка

говорить: «Погаси робочу лампу,

покинь книжки, забудь свою роботу,

поглянь на мене і згадай ті зорі,

що десь далеко, там, у парі сяють,

я завжди в них дивлюсь, мов у свічада,

в таку блакитну нічку, як оця».

Мої кохані, я б сказала вам:

не слухайте отих речей підступних,

та знаю, що даремне згине рада,

бо я сама собі її давала

і власна рада марне загубилась.

У тую нічку, що давно минула,

що я тепер побачила у сні,

я довго слухала розмову чарівну

ясного місяця й лагідної зорі,

а серце стукотіло так раптово,

а думи ткали безконечну тканку,

мережану при сяєві блакитнім,

аж поки сяєво зробилося рожевим,

тоді у серці якось обізвалось,

мов жайворонка спів, виблиснуло, мов промінь…

Коли ясне весняне раде сонце

малу кімнату рясно освітило,

то на столі на білому папері

виразно рівні щілочки чорніли…

Про що були мої думки й писання,

не буду вам казати, друзі рідні, –

бо в вас, наперекір сумним очам,

прорветься гама непокірна сміху,

і буде жаль мені на сльози, вам на сміх.

Тож не питайте, що мені іще

примріялось в блакитному сіянні.

Мені в сю ніч приснився місяць ясний,

високе небо, вільний винокол…

5.12.1896


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 240 – 241.

Вперше надруковано в наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1948, стор. 120-121.

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 4.

Датується за автографом.

Подається за автографом.


Стежки

Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання