Версія для друку

Вірші / поза збірками

Прокляття Рахілі

(Апокриф)

«Чутно крик в Рамі, великий плач і скарга, Рахіль плаче по дітях своїх і не може потішитись, бо їх немає».

(Єв. Матв. 2, 18)

З’явилося новеє світло в світі,

У Віфлеємі, в тихому селі,

І засвітилася у темному блакиті

Нова зоря, щоб і старі, й малі

Дорогу звали до свого месії,

Малого сива вбогої Марії.

Пішли усі поклон йому віддати –

Волхви, царі і вбогі пастухи,

Втішалася обрана богом мати,

Сповнялась материнської пихи,

Святої гордості, що кожна мати має,

Як на руках своє дитя тримає,

Бо кожній матері дитя її месія,

Давно сподівана і справджена надія.

О матері! щасливі тричі ви,

Коли про вашу любую дитину

Не дбають ні царі, ні мудрії волхви,

Коли нова зоря очей не вабить сину,

Тоді не треба кидати господи

І йти на безвість у далекий край,

Щоб рятувать від лютої пригоди

Свою дитину, свій єдиний рай,

Так, як Марія сина рятувала,

Свій скарб єдиний, скарб той світовий,

Що сила темная на страту роковала,

Бажаючи вгасить вогонь новий.

Вночі зібралася мала родина

І подалась в пустиню крадькома,

В пустиню їх зоря провадила сама,

Оберігала їх сторожа янголина,

Безлюднії шляхи пісковаті біліли,

По них вигнанці йшли замислені, самі,

Як мрії, крила янголів летіли,

А винокол був схований у тьмі…

Шука месію Ірод в Палестині,

І ллється кров, як навесні вода,

Так падає дитина по дитині,

Як з дерева роса тремтячая спада.

Скрізь голосіння, плач і крик великий,

Риданням Іудея пойнялась,

В Шеолі темному озвався гомін дикий,

І давняя Рахіль із гроба підвелась,

По дітях страчених вона ридає,

Марою білою до трупів припадає,

Прокляття, скарги, мов пожежі дим,

Знялись до неба. Вчув їх Елогім

І посланця свого послав він до Рахілі.

Із неба злинув Серафим зорею,

Наметом засіяли крила білі,

Як, потішаючи, схилився він над нею.

Серафим:

Вгамуйся, бідна мати, не ридай!

Нехай тобі сіяє так надія,

Як та зоря нова. Рахіль, вгадай:

«З Єгипту має вам прийти месія».

Радій, Рахіль, Ізраїль оживе,

Месія дасть йому життя нове!

Рахіль:

Радіти, кажеш ти? мені радіти?

О Серафим!, у вас на небесах

Не плачуть матері і не вмирають діти,

Вам невідомий смерті страх.

Месія! що йому до нашої недолі?

Він пан землі, безсмертний божий син.

Мої сини в понурому Шеолі,

Не вернеться вже звідти ні один.

Ніхто їх звідти визволить не може, –

Важкий, холодний сон наліг на груди їм.

Ягве, страшний Ягве ! Таємний Елогім !

Адонаї-Шаддаї, грізний боже !

До тебе я за помстою вдаюсь,

Тобі я, тінь ображена, молюсь !

Ніхто не може літери змінити

Твоїх міцних одвічних установ,

Чотирнадцять колін заледве може змити

Пролитую безвинно людську кров, –

Дивись, тепер її пролито ціле море

Для того, щоб живим зоставсь один!

За кров дітей моїх, за материне горе

Нехай заплатить сей, Марії син!

Бо коли ні, то в день страшного суду

На Йосафатовій долині стану я

І перед зборищем мерців волати буду:

Себе суди, неправий судія!..

Поблід від жалю ясний Серафим

І тихо знявся мовчазний угору,

Закривши вид крилом сіяючим своїм.

Рахіль стояла посеред простору,

Неначе стовп могильний… Чорна мла

Тремтіла й никла під зорею Сходу,

Що ясне й тихе проміння лила,

Немов живущу і цілющу воду.

На зірку глянула з ненавистю Рахіль,

Блідії руки здійняла з грізьбою:

«Гори, проклята зірко! на сто миль

Марії й синові освічуй путь собою.

Маріє, радуйся! твій син, твоя любов,

Живий, у захисті, та прийде та година,

Даремне згине так твоя дитина,

Як сі мої нащадки. Кров за кров!»

І зникла тінь в підземному Шеолі,

А крик лунав ще довго в чистім полі

І невиразною луною долетів

До тихої вигнанниці – Марії.

І син її крізь сон зненацька затремтів.

А мати здійняла свій погляд, повний мрії,

До зірки, та зоря вже ледве променіла –

На сході заграва, мов кров’ю, червоніла.


Варіанти тексту


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 246 – 248.

Вперше опубліковано в ЛНВ, 1918, т. 69, кн. 1, стор. 3 – 5. Автографи – ІЛІШ, ф. 2, № 733 (чорновий), та № 732 (чистовий), в якому закреслено 8 останніх рядків (щоб їх побачити, клацніть кнопку «Автограф»).

В чорновому автографі твір мав підзаголовок «Легенда», виправлений пізніше на «Апокриф».

Датується орієнтовно 1898 р.

Подається за чистовим автографом.


Стежки

Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання