Версія для друку

Вірші / поза збірками

Осінні співи

2. Осінь

Рветься осінь руками кривавими

до далекого сонечка любого;

кров на шатах препишних шаріється,

оксамит і парчу залива.

Так для сонечка осінь убралася,

мов цариця у свято врочистеє,

все, що в на сім світі найкращого,

все зібрала на пишний убір.

Але дні все коротшають, міняться,

гляне сонечко й знову захмариться…

Журить осінь-сухітниця сонечко,

бо нема в ній весняних надій.

Рветься осінь. Терни невидимії

їй все тіло поранили, змучили,

а вона розпачливо всміхається:

"Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!"

Заховалось за горами сонечко,

з гір повіяло холодом, вогкістю,

сиві хмари на небо насунули,

"Ось я йду!" – обізвалась зима.

Осінь шарпнула шати кривавії,

аж до ніг їй упали, розсипавшись,

непокрита, нічим не захищена,

застогнала: "Іди, бо вже час…"

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 279 – 280.

Стежки

Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання