Версія для друку

Вірші Лесі Українки

Пам’яті Сергія Мержинського

Зостався образ у вінці терновім…

«…Порвалася нескінчена розмова…» [14.07.1898]

«Дивилась я на тебе і в ту мить…» [орієнтовно 1898..1899 рр.]

«Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…» [7.11.1900]

«Все, все покинуть, до тебе полинуть…» [16.11.1900]

«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…» [16.11.1900]

«Скажи мені, любий, куди мої сльози поділись?» [16.11.1900]

«Я бачила, як ти хиливсь додолу…» [18.11.1900]

«То, може, станеться і друге диво…» [18.11.1900]

«Завжди терновий вінець…» [30.11.1900]

Одержима [18.01.1901]

3 березня 1901 р. Помер Сергій Мержинський

«Уста говорять: «він навіки згинув!…» [7.06.1901]

«Ти не хтів мене взять…» [7.06.1901]

«Квіток, квіток, як можна більше квітів…» [7.06.1901]

Королівна [20.06.1901]

Калина [20.06.1901]

«Мрія далекая, мрія минулая…» [10.08.1901]

"Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш…" [27.06.1902]

Я наважився об’єднати у вигляді стежки твори, що виникли як поетичний щоденник першого і останнього в житті Лесі Українки кохання. Леся і Сергій – це справді Данте й Беатріче нашої поезії. Всі ці твори вона писала виключно для себе, тому, що не могла не писати. Для публіки сама Леся призначила тільки три твори – вірші «Завжли терновий вінець», «Королівна» та драматичну поему «Одержима». (Щоправда, «Королівна», опублікована через 12 років після смерті Мержинського, виглядає кульмінаційним твором циклу). Решта віршів була опублікована значно пізніше – мало не через 50 років після написання.

Тепер цей щоденник вперше публікується у вигляді циклу.