Версія для друку

Софія Малильо. Надія

Дочекались ми держави,

та ще в ній недоля править,

і хапуга, і бандит.

Тягне з люду нерви й жили,

п’є його життєві сили

всеосяжний дефіцит.

Дочекались ми держави.

Як раділи! – Боже правий!

Таж карались сотні літ!

Хижі зграї супостатів,

поселившись в нашій хаті,

нищили наш мирний рід.

Воскресаєм помаленьку,

та не раді воріженьки,

не дрімають вороги.

Ох, тяженько їм звикати –

хліб насущний заробляти

коштом власної снаги.

Дочекались ми держави,

спадкоємці лих і слави,

в доленосний, грізний час.

Україно, люба Нене,

хай ім’я твоє священне

в творчості єднає нас!

10/III-1992.