Версія для друку

Софія Малильо. Надія

Лесі

Про Тебе ми, як здавна вже ведеться,

ласкаво думаємо: «Наша Леся»,

на небі духу нашого – зоря…

Тернистий шлях стеливсь перед Тобою,

та ним Ти йшла, покликана любов’ю

і віщим «Заповітом» Кобзаря.

Тебе вела ота любов крилата,

що йде на подвиг за сестру, за брата,

за честь народу на землі своїй!

«Борітеся!» – Кобзар звав за собою.

«Убий – не здамся!» – думкою палкою

вела Ти з ворогом священний бій.

О Лесю, Лесю! Битва та священна

триває дотепер, важка і повсякденна,

бо ворог нас опутав, наче спрут.

Господньої не побоявшись кари,

йому служили, служать яничари,

щоб нам не скинути ганебних пут.

О Лесю! Українко без догани!

Виводь наш дух байдужий на майдани,

щоб він відвагою палахкотів,

аби пізнав красу і міць єднання,

за Правду всенародного змагання

І проти Зла відчув дієвий гнів!

«Убий – не здамся!» – Леся говорила,

і в думці тій була незламна сила,

і в тім «Борітесь!» – велич Кобзаря!

Їх вільний дух витає над віками,

і владарює нашими серцями,

і сяє нам, як провідна зоря!

25/II-2006.