Чапа. 2

Софія Малильо

Я не попрощалась із маленьким другом,

не сказала Чапі: «Прощавай, прости!»

І щемлять, як рана, каяття і туга,

їх мені в майбутність в серці понести.

Ми були з тобою, Чапо, незнайомі,

як мені почулось вперше твоє «гав».

Ти мене зустрінув при хазяйськім домі,

ти мені нічого злого не сказав.

Ми тоді з тобою бачились уперше.

Ти – відмінний сторож! Я – раптовий гість.

Та мене одразу признало твоє серце,

бо ж була у мене валізка, а не кість.

Я тебе, чорненького, приласкала вдячно,

в відповідь почула вдячне твоє «гав»,

і тоді лиш раптом стало мені лячно,

бо ти біг за мною – важко шкутильгав.

Як тобі живеться, мій маленький друже,

як ти коротаєш буття своє трудне?

Знаю-відчуваю: серце твоє тужить

і з далеких мандрів вигляда мене.

28/XII-1993.