Версія для друку

Софія Малильо. Надія

Одуд

Я побачила одуда зблизька

І зраділа, неначе дівчисько.

Осліпила умить його врода.

Ось що творить художник – природа!

Невимовно, безмірно вродливий,

Реактивно-поривно рухливий,

В полудневому сонці яскравім

Він шугав по зеленій галяві.

Довгий дзьобик проворно, по звичці,

Щось знаходив поживне в травичці –

І граційна голівонька люба

Розцвітала короною чуба.

Радість вмить перейшла в остовпіння:

Він майнув кольоровим видінням.

Він сяйнув, наче спалах раптовий,

Незбагненно прекрасний, казковий.

І відтоді забути не можу

Оту пташку сяйливо-пригожу.

Де ти, одуде, квітко крилата?

Принеси ще хоч хвилечку свята!

26/IV-1990.