Версія для друку

Микола Болкун Вiршi

Люблю я степ просторої Волині,

Де пшениці, мов море з срібних пін;

Де мчать вітри… неспинноплинні

Під поясами сонячних промінь.

Заклавши серп, що сяє, наче срібний,

Собі на руку й в радісних думках

Іде у степ на ниву свою рідну

Зжинати стебла дівчина струнка.

Співає день і небо синє-синє…

В шовковій висі жайворонка плин.

Люблю я степ просторої Волині,

Де пшениці, мов море з срібних пін.

Заслав

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ