Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / А / Георгій Андрузький

Георгій Андрузький

Георгій Львович Андрузький (26 травня (7 червня) 1827 р. – ? [після 1864 р.]) – український політичний мислитель і поет.

Слід знати, що український шляхетський рід Андрузьких пов’язаний із селом (нині – Кременецького району Тернопільської області). Численні згадки про Андрузьких можна знайти у книгах Кременецького земського суду за 1569 – 1625 роки.

Невідомо, коли представники цього роду переселилися в лівобережну Україну. Можна тільки припускати, що це сталось під час Хмельниччини, в середині 17 ст.

Георгій народився у с. Вечірки (нині – Пирятинського району Полтавської обл.) в родині дрібного поміщика Льва Володимировича Андрузького та Ганни Яківни Андрузької (з Яблоновських). Основний масив наших знань про нього та його творчість походить з його у зв’язку з Кирило-Мефодіївським товариством, зокрема, з його 1850 р.

В родині було багато дітей – 4 синів та 6 дочок. Георгій був старшим сином, в 1839 – 1845 рр. учився в 1-й Київській гімназії, а з 1845 р. – у Київському університеті.

2 квітня 1847 р. він був заарештований у Києві при поверненні з рідного села. Тоді ж поліція вилучила його папери і речі, які знайшла у Вечерках (при цьому було вилучено все родинне листування, не одного Георгія). 11 квітня 1847 р. він був доставлений у Петербург у 3-є відділення.

14 квітня 1847 р. його допитали. З відповідей видно, що він почав писати вірші ще в 6-у класі гімназії, а на польське Краківське повстання 1846 р. відгукнувся п’ятьма одами, в яких засуджував поляків і прославляв російського царя.

У своїх зізнаннях він сміливо і зв’язно розповідав про тих, хто цікавив жандармів, але не міг вказати конкретно, де й коли він з ними зустрічався; не забув також згадати, що зустрічався з товаришами хіба два рази на місяць (коли ж він устиг 10 разів зустрітись із Шевченком?). Попри бездоказовість його слів, жандарми і пізніше радянські «історики» взяли їх до уваги.

15 травня Андрузького сім разів викликали на очні ставки (проти всіх звинувачених, яким давались ставки) і оголошували його свідчення. При цьому Куліш заявив, що взагалі не знав Андрузького, Шевченко і Навроцький зазначили, що знали його дуже мало. Гулак, Костомаров і Білозерський рішуче заперечили все, що говорив про них Андрузький. Посяда визнав, що Андрузький читав йому свої проекти, але заперечив все інше.

Уже 17 травня, після очних ставок, Андрузький назвав свої свідчення від 14 квітня ложними і зазначив тільки ті нечисленні обставини, які він знав особисто. Він повторив це заперечення у листах з 8 та 11 травня 1847 р.

Хоча зізнання з 14 квітня були заперечені самим Андрузьким, іншими звинуваченими і жандармами, радянські «історики» поклали їх в основу своєї конструкції про «класову боротьбу» між членами Кирило-Мефодіївського товариства. Ця конструкція цілком неспроможна.

30 травня 1847 р. цар затвердив вирок Андрузькому: відправити на навчання до Казанського університету, віддати під суворий нагляд, після закінчення університету не допускати в Україну. Додатково йому було заборонено розповідати про справу, у якій його засуджено. Разом з тим влада вирішила підкупити Андрузького, видавши на його забезпечення одразу 200 рублів (тоді як його власних грошей було аж 8 рублів!).

В грудні 1847 р. його було звільнено з Казанського університету через лихий стан здоров’я. Місцем служби йому було визначено м. Петрозаводськ (центр Олонецької губернії) у губернське правління, але через поганий зір він не міг нічого робити. Начальство тяжко журилось тим, що в Петрозаводську Андрузький мав змогу зустрічатись з іншим кирило-мефодіївцем – В. М. Білозерським (Російська імперія не була досить великою, щоб «розсадити» членів товариства по одному на губернію…).

19 березня 1850 р. Андрузького було заарештовано вдруге. Під час обшуку в нього вилучили ще один проект конституції та багато інших творів. Справа вдруге дійшла до царя, і батюшка-цар 5 квітня наказав заслати Андрузького у Соловецький монастир на невизначений термін, аж до особливого наказу. У монастир Андрузького допровадили 23 травня 1850 р., і там він перебував до жовтня 1854 р., коли було наказано перевести його на службу до Архангельська. Звільнення було нагородою за участь Андрузького в обороні монастиря від нападу англійців (7 (20) липня 1854 р.) на Соловецький монастир. В чому конкретно полягали його заслуги – з опублікованих документів не видно.

Тільки 30 листопада 1856 року цар Олександр 2-й погодився звільнити Андрузького із заслання. Йому дозволено було служити в Полтаві під наглядом поліції. Але він ще довго залишався в Архангельську, де 30 квітня 1857 р. отримав чин колезького регістратора (це – чин 14-го класу, ніякого меншого просто не існувало).

На початку січня 1864 р. у Петербурзі було дано дозвіл звільнити Андрузького від поліцейського нагляду… і через це закінчились відомості про нього. Ми не знаємо, як проходило його подальше життя, де й коли він помер, як не маємо і портретів Г. Л. Андрузького.

Он в Риме был бы Брут,

В Афинах – Периклес…

Російська влада систематично люто переслідувала Андрузького за його постійну любов до України.

Творчість Андрузького, як видно з його біографії, ділилась на два періоди: перший – 1846 – березень 1847 р., до першого арешту; другий – від червня 1847 (? можливо, від 1849) до березня 1850 р., до другого арешту. Збереглися лише ті його твори, які були долучені до слідчої справи, і опубліковані вони в повному обсязі лише в 1990 р.

В них Андрузький виступає перш за все як політичний мислитель, автор конституційних проектів у республіканському дусі. Вони здаються значно цікавішими, ніж пустопорожня «», котра вважається вершиною політичної думки кирило-мефодіївців.

Як поет Андрузький був автором романтичних поезій українською і російською мовами. Вважається, що на його поезію мав вплив Шевченко, хоча виразних слідів цього нема.

Ні політичні, ані поетичні твори Андрузького ще не були предметом глибших спеціальних студій.

Політичні твори Г. Л. Андрузького

[1-й період]

[1-й період] (Идеал государства)

[1-й період]

[1-й період]

[1-й період] Записка про польсько-українські відносини. Збереглась тільки про неї.

[2-й період]

Поезії Г. Л. Андрузького

[Не пізніше 28 серпня 1846 р.] (7 поезій і один прозовий уривок)

[Вересень 1846 р.?] «Скажи мені, батьку…» (поезія, адресована Т. Г. Шевченку)

[Вересень 1846 – березень 1847 р.] (24 поезії і одна драматична сцена)

[1-й період] (22 поезії)

[1-й період] (32 поезії, з них твори № 1 – 5 у слідчій справі втрачені, лічба починається з № 6)

[1-й період] (22 поезії, один прозовий уривок, один віршований драматичний уривок, інші твори)

[1-й період] (поезія)

Інші твори Г. Л. Андрузького

[1-й період] (, , )

[1-й період]

[1-й період]

[Бл. 12 грудня 1846 р.]

12 грудня 1846 р.

[2-й період] Щоденник, виписки, фольклорні записи, матеріали для російсько-українського словника, названі в 28.03.1850 р. та коментарях до нього (не опубліковані)

М. Ж., 29 червня 2016 р.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 880

Модифіковано : 20.09.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.