Жіноча доля

Богдан-Ігор Антонич

Щоденний сірий труд, щоденний сірий біль

дні так повільно йдуть, мов шлях в вінках топіль,

звичайний, простий плач, звичайний, простий сміх,

на серце тільки бач, щоб сум його не зміг.

Городець за вікном, в нім боже деревце,

а місяць п’яний сном виходить понад це,

що вічне та без меж і що триває день,

навіщо, серце, ждеш, навіщо ждеш пісень.

А вечір на лице сріблистий сум несе,

жіноча доля це так ждати, ждати все.

В вікні горить вогонь, його ти не загась,

раптовий стиск долонь, шовковий з казки князь.

О срібносяйний сне, о ноче, ноче, ноче!

Нехай душа засне, вже місяць понад гори виліз.

А серцеві життя шепоче:

prima aprilis.

Вівторок, 26 квітня 1932

Примітки

Вперше опубліковано: «Зібрані твори, 1967». Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 175).

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 279.