Біг 1000 метрів

Богдан-Ігор Антонич

Віддих свище в легенів брилах,

наче буревій.

Пливу легенько на ніг крилах

в синій обрій мрій.

Я не вихаю руками, я не вихаю ногами;

закам’янілий тан.

Я тільки орю по морю персами, я тільки порю повітря тами,

наче залізний танк.

Я не підношу ніг, я не підношу рук;

закостенілий рух.

Я вистрілений зі стрільна рушниці стріл, я випнутий лук,

розвійний вітру дух.

Попід мною в противну сторону біла піску каскада

десь вдаль жене.

Дубовим тараном мені на груди пада та наче градом,

в очі мене

зернами тне.

О біла смуго піску! Я тебе зімну;

не загородиш мет!

О райдуго піскова! Я тебе зігну;

ще ти спиниш свій лет!

Кудою гляну, кудою гляну –

тисяча очей в імлі,

поглядів банить п’ястук,

батоги вигуків тнуть,

гарпуни люті, злі.

О, не треба оплесків, не треба, ні!

Дарма не складайте рук.

Вашого ентузіязму павук

греблею не буде мені.

Я ніколи не стану, я ніколи не стану;

як

биндочку мети прорву,

в синій обрій розтану.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 20.