Товариство

Богдан-Ігор Антонич

Під тихий вечір,

як вітер хмари пожене на сон,

немов табун овець до водопою,

й луна над лісом стане золота,

і зашумлять дерева в унісон,

у гай піду та сяду під вербою,

а коло мене

моя самота.

Тоді всі речі

покриє сірина. Дерева бгачко

спинають небо й землю, наче спряжка.

Над нами віком ночі ліс накритий

й зі собою заведемо балачку

про те, як тяжко в світі є, як тяжко

без друга жити.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 45 – 46.