Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Міста й музи

Богдан-Ігор Антонич

Дубове листя, терези купців, цигани,

щоденний гамір і щоночі вічні зорі.

Життя, що найтрудніше із мистецтв. Догана

за кожний зайвий день. Жде ніч – суддя суворий.

Уста солодкомовні зрадять. Може спомин

не лишиться з турбот, що нам орали чола.

Крило плаща із пліч. Крило вітрів над домом,

вузли димів, що в’яжуть небо з міста колом.

Герої, мужоложники, поети, дійсно,

чесноти квіття і на простиралі плями,

дні й ночі, хлопців соромливих солодійство

і жарти шулерів і смутку темні ями.

Десь крекче катеринка, довгі світла смуги

вирують на обличчях, мов павині пера,

а людська доля в дзьобику кривім папуги

колишиться шматком дешевого паперу:

кохання,

подорож,

розлука,

слава,

успіх –

за двадцять сотиків купити можна щастя.

Сплітається і розплітається дня усміх,

папуга, пісня й сонця золоте причастя.

Неждані зустрічі. Оркестри грають в парках.

Проходять сім’ї чесні й на дітей багаті.

Злий вітер, що надхненням людську розпач шарпав,

вже тихне. Карт букети і хмаринок лати.

Тінь долі крил. Крихка тростина й квіття жертви

І в цифри ловим струм надхнення,

дивну чудність

найменших справ вдягаєм в правди стислі й вперті,

хоч непомильна лиш одна екстази і мудрість.

20 травня 1936.


Подається за виданням: Антонич Б. І. Ротації. – Львів: 1938 р., с. 6 – 7.