Світанок

Богдан-Ігор Антонич

Сплигнула ніч з шумких дерев,

втікаючи понад дахами.

Замаяв голуб і дере

крильми хмарин іржаві плями.

Мов дзенькіт товчених склянок,

ясна музика підпливає.

Світанку куриться вино

і небо в синяві безкрає.

Аж юне серце затремтить

незаспокоєне й несите.

Устами спраглими в цю мить

всю хмільність світу хочу спити.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Три перстені. – Львів: 1934 р., с. 38.