«Розбрелися дороги за обрій…»
Микола Болкун
Присвячується У. С.
Розбрелися дороги за обрій,
Потонули в зелених хлібах.
Кусень хліба у вузлику торби
І обвітрений плащ на плечах.
На обличчі цілунки, мов квіти…
А кругом – шелестять пшениці…
Як тебе – ти мій край – не любити
У солодкому гуркоті цім!