З минулого

Микола Болкун

Грому зов і вітру злі пориви,

В непокірнім леті хвищі щит.

Коню, коню мій сріблястогривий,

Не корися бурі ні на мить!

Ми мчимо розгоном рідних гонів.

Хай лиш спис для мене – ятаган.

… Десь в кущах, в зеленому прогоні

нас чекає смілий отаман.

Краще смерть, ніж ворогам до кігтів!

Знай: несем ми – зоряність огня.

Промокає куртка аж до ліктів,

Та не здамсь, не злізу із коня!

Вперше надруковано: «Дорога», 1943 р., ч. 3, с. 39.