До керманича

Юрій Федькович

«Керманичу молоденький,

Серденько-соболю!

Візьми мене, керманичу,

На воду з собою,

Та занеси кінець світа!

Кінець світла, брате,

Занеси долів водою,

Щоб тут не бувати.

Бо й тут люди – такі люди,

Як і другі люди…

Керманичу, бери мене!

Жалю хоть не буде,

Коли стане чужениця

На хрест розпинати,

Коли буде моє серце

На шматочки драти,

Коли буде… Керманичу!

Чи віриш ти в Бога?

Коли видре мені й віру,

І Бога святого,

Та і пустить в світ широкий,

Ніби тую мушку,

Що їй крильця обірвали…

Керманичу, душко!

Візьми мене із собою,

Візьми, візьми, брате, –

Або втопи в Дунаєві,

Щоби не каратись!» –

Реве, гуде наш Черемош –

Керманич не чує;

Усе далі та все далі

Дарабу кочує.

А у повень виринає

Зо синього моря, –

Коло його, мов надія,

Вечірня зоря.

Примітки

Друк. Мета, 1863, ч. 1, стор. 15 – 16.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 156.