Три вступні виклади о руській словесності
Яків Головацький
Тлужчились сердца людей, и страны опустошались, и по отрунках градов зросли могилы: и по отрунках благ выквил новый квѣт блага знову.
М. Рогоза.
Примітки
Властивий надпис єсть: Три вступительнії предподаванія… Статья подана тут з деякими пропусками, особливо уступів загальної натури, як о значіню народності, віри і т. п. з цитатами з Шевирева, цитата Сахарова о простонародних твореннях, і деяких подробиць, для пересічного читача за мало цікавих а нині з інших загально доступних жерел ліпше знаних. Але те, що пропущено в тексті, подаю тут в Приписках, і то без всяких змін язикових.
особною жизнію. Потім наступає:
Розвиваючи в тій жизни свою личність (індивидуальність), він жиє для себе, но дійству є для чоловічества. Всякий народ є особа в великім обществі народного життя, є ідея на общім собранію чоловічества, ідея воплощенная самим Промислом для єго сокритої цілі. Народи яко особи (лиця) минаются, зникают, яко ідея безсмертні. Греція і Рим давно вже трупами, но ідеї в них олицетворенні живут в цілім образованнім чоловічестві. (Шевирев.)
Тая то ідея, під котрою розумієм норовственную жизнь народа, ні в чім так сильно, так стало не відбиваєся, як в єго словесності. 1 так, щоб поняти слово народа, довжні-сьмо дослідити душу і жизнь єго, вникнути в єго направленіє, в черти (характери) єго норовственного обичая, во характер єго, в питомості физичеськії, піднебнії (климатнії), одним словом во всі стихії, із которих творится єго духовное, человічеськоє битіє. Тогди тілько одушевимо слово народа єго власною мислею, коли відкриємо тую точку зрінія, з которой можна буде видіти особенність народної словесності. Поле словесності є обширне, далеке; на нім викльовувалося і росло все, що народ порушало, волновало; слово є неяко незриме тіло народа, оно обгортає всі стихії народного биту, в слові виражаєся душа і жизнь єго.
Духово-душевная жизнь народа складаєся із трьох чоловічеських стихій, котрі всі піддаются одній висшій божественній. Тая висшая сущність, основа і кріпость народного битія, є віра. Віра, котра, походячи від Бога, соєдиняє чоловіка з божеством, як і члени народа связує межи собою нерозривними узами. Стихії чоловічеськії суть: наука, плід розуму нашого в стремліню єго досягнути істину в предметах сущих видимого і невидимого мира; життя гражданське, плід народної волі і стремленій установити добро життя общественного; іскуство, плід нашої творчеської, художественної сили в стремленію єї воплотити ізящноє в явленію. Від правильного соодношення тих трьох стихій меже собою і з висшею стихією, т. є. началом божественним, зависит совершенство як чоловіка так і народа. Народність є (як один із учених каже) совокупність всіх духовних і физичеських сил для того, щоби народ довершив на землі своє чоловічеськоє презначеніє. В народнім об’являєся чоловічеськоє, в чоловічеськім божественное. (Шевирев.)
Є то важная точка, на котрую в розборі словесних твореній увагу брати будемо.
253. 11 Потім наступає ще такий уступ:
Кто би гадав, що простонароднії творення не заслуговуют на розвагу учених, того досить спростовані словами Сахарова, словутного собирателя забитків народних російських. Ось єго слова:
«Вообще полагали, що простонароднії пісні самое низкое проізведеніє черни народа грубого, непонятного. Думати так – будет дуже несправедливо. Не современная нам чернь сотворила руськії пісні; она тілько сохранила їх. Тогди, коли другії кляси совершенно їх забули, навіть цуралися, предпочитая їм французки вздори. Руськії пісні приналежат всему руському народу, они проізведеніє цілого народа. От для чого писателі, смотрівши на народнії пісні яко на грубое проізведеніє черни, впадали в крайності і давали преворотнії судженія. Поезія боярина і поезія мужика, все она єсть одна і таже поезія, єсли тілько єсть геніяльним проізведенієм».
263. 16 в початку XVI віка. Дальші слова Головацького:
Більше переводів таких в рукописях лишилося, н. пр. перевод старого завіта, сочинен трудом Луки з Тернополя 1596 (наход. в библ. Варш.); євангеліє, переложене на западноруський язик Михаїлом Василєвичем, сином протопопи сяноцького 1556 – 1561 (хоронящоєся в києво-переяславськ. мон.); наконец перевод ветхого завіта, соч. Димитрія з Зінкова, також із середини XVI віка (находящ. в библіот. св.-онуфрейськ. монаст. в Львові) і др. мн.
Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 250 – 272.