Поділ часу у русинів
Яків Головацький
Народи словенські позаяк із давніх-давен досягли уже досить високий ступінь образовання і просвіщення, вони запевно знали і поділити час на годи, місяці і пр. Є також подобність, що і знали якуюсь еру, часословіє, як то учений професор Кухарський із пісні Ігоря доводив із слів «на седмом віці трояновом», але нічого певного не маєм; проте нам лиш того льзя догадоватися, що в старині розличали вік, століття, якоби вік життя чоловічого.
Слова: рік, год, літо – і від тих же похожі: вторік, втогід, такрік; на безрік, рочини (rocznica); півроку, півгода; роковий, годовий, річняк, годовик; потім головний поділ року на чотири пори: весна, літо, зима, осінь – і від них похожі: весняний, літній, зимовий, осінній; весні, літі, зимі, восени – суть слова не тільки у нас, русинів, уживані, але і всім прочим словенам спільні, і показують давнину виображення о поділі часу.
Легко також у всіх народів словенських вислідити, що у предків їх же із давніх-давен було поділення року на місяці, т. є. що мали місячний рік, і, видиться, зачинали від літа, для того кажеся «нове літо». Місяці свої числили від нового до нового, так як і досі наш народ числить і розличає місяць небесний (на небі) від книжного. Мають також наші люди імена на міни місячні: нів, новий місяць, в піснях: молодий місяць (російське: молодик). Місяць повний називаєся «підповня»; в четвертях місяць не має іншого назвиська, лише як в піснях «місяць перекрій»:
Ой місяцю перекрою! і пр.
або як в приговірці:
Коли місяць в серп,
То чарівниці
Ідуть на границі.
Здаєся, що місяць величано колись іменем «князя», для того у поляків і досі ще називаєся księżyc. У нас в пісні також каже дівчина:
Ой місяцю, місяченьку,
Ой місяцю-князю!
Скажи мені щиру правду,
Із ким я ся зв’яжу?
Імена місяців нашого народу, як звичайно народу господарського, хліборобного, всі брані із природи або із робіт, які робляться в котрий час, напр[иклад]:
Січень, здаєся, від того так названий, що в той час звичайно сніги, інеї з вітром сікуть, або борше від слова сербського сjеча, сjеча – вітки, суче, котрі дають взимі маржині (вівцям) і дроб’яткам. Просимець, слово повторяєме у других словен: чехів, корутанів, знане і в староболгарськім (церковнословен[ськім]) язиці, годі витолкувати; знать – найборше від прошення, що в тім часі свята Коляди, Новий рік, щедрий вечір і поновальниця припадають, то молодіж колядує, щедрує, і сим якісь подарки, поновальники (поновальне) просить, випрошує.
В лютім – лють, студінь, люта зима, великі морози; а що найчастіше по великій люті попускають морози і відволож наступає і дорогу псує, а броди, відтаявши, пускають, і зима ніби перемагається, то народ називає «казибрід, казидорога» і к тому приговорює: «На стрітеніє стрітилася зима з літом».
Марот, марець, мартові хвилі – із латинського Martius або, може, від мору, помору, умерти, що в тім місяці старці, дихавичні, сухотники, ядушні і пр., переснядивши який рік і перезимовавши на недозимках, під весну звичайно гірш занедужують і вмирають; відти то і в поляків приказка повстала:
Nastaje marzec –
Umrze nie jeden starzec.
Словенського імені нема у нас, хіба в церк[овно]-слов[’янськім] – сухий.
Березень від того, що на березах брость пускаєся. Цвітень – від цвітів; що перве цвіте із землі добуваєся, часом і дерева цвітуть, коли рання весна.
Май від латинського Majus або борше від маю, которим луги і ліси покрившися зеленіють, мають. Травень від трави; тоді найдужче трава росте і сіножаті запускаються.
Червень, червець; в тім місяцю добувають червець до крашення вовни на вироби ткацькії. По мнінію нікоторих стародавні червенськії городи преімущественно займалися іззисканієм і торгівлею сего предмета і від него получили своє названіє. Також в тім місяцю із черву вилягаються молодії пчоли і найранші рої бувають. Кедзень, бидзень, що товар рад тепличіні весняній, по пасвищах бидзкаєся, кзиться, гедзь го нападає.
Липень, що липа цвіте, найлуччий пожиток для бджіл. Косень, сінокос від сінокосів, коло котрих в сім місяці пораються, заким жнива у полях настануть.
Серпень – до серпа беруться і жнуть жита, пшениці і пр.; головнії жнива. Кивень від того, що коні через велику духоту, спеку і оводи не пасуться вдень, лиш головами кивають і оводів обганяються.
Маїк від того, що гдекотрі зела цвітуть, часом і деревина також; а від сівби, що ся озимина засіває, називають сівень. Вересень від ягід верес, котрі тоді пристигають та збираються. Зовуть також сей місяць бабське літо для того, що баби свої роботи порають, коноплі отіпають, полотна добілюють, дещо в городах викопують і пр.
Жовтень – холодні вітри, то лист жовтіє, а в листопадні, або падолисті облітає; також приморозки бувають, а як прийде
Грудень, то змерзлі груди дорогу возову псують; не раз сніг потрусить, для того трусим; часто і крепкі морози потягнуть, уже зовсім зима, для того студень.
З давніх-давен прийнято в письмі латинськії назви місяців, которі від найдавніших часів так у нас, як у других народів словенського ісповідання, не йно в церковних книгах уживалися і уживають, але і до урядових, гражданських діл прийняті були. Насупротив, словени латинського обрядку мають із первопочатку питомі словенськії наіменовання місяців.
Без догаду можна сказати, що давнії предки наші уміли розличати місяці і називали їх своїми іменами: тоє доводять досі уживані місяців імена, ледве не уво всіх словен повторяємі, напр[иклад], у чехів, ляхів і іллірських словен; доводять назви захованії в старих рукописях словенських, як в Остромирській євангелії і в євангелії галицькій з 1144, і по других книгах стародавніх, як самі найшли-смо в книгохранилищі монастиря Святоонуфрейського у Львові (см. «Русалка Дністровая», у Будимі, 1837); доводять, наконець, імена місяців, які ще народ южноруський до сього часу задержав у пам’яті. Так, Карамзін, в «Истории госуд[арства] росс[ийского]», т. І, а за ним Раковецький, в «Правді руській», стор. 56, і Левицький в «Грам[атиці] язика руськ[ого]», стор. 211, приводять названія малоросійськії.
Ми тут єще доложимо, що-смо в походженнях наших по різних сторонах розвідалися у народу нашого, і приведемо так зібрані імена простого нашого народу нині употребляємі, і помістимо їх для зрівняня біля Карамзінових і прочих словенських, яких словени, особливо латинського обряду, ще і досі уживають (гл. таблицю [в Приписках]).
Зрівнявши тоті назвища межи собою, задивуємося, що у так віддалених від себе положенієм і діянієм розличних народів словенських одні і ті же самії імена повторюються, хоть і не в тім порядку, чого, запевне, причиною є різниця піднеб’я (клімату) широко і далеко сягаючих областей словенських, почасти і недогляд словен самих. Роздивившись меж сими іменами, хоч би лише оком, мимохітне насунеться тобі гадка, що всі словени суть парістки одного кореня, а імена тії були колись общим їх іменем, як і много інших без ліку. Вслід за тою снуєся і друга гадка на ум, що годило би ся словенам, которії старини лишилися, до давнього неізчерпаємого питомого словенського істочника уміній повернутися!
Ім’я тиждень ледве від словен стародавніх переховалося, хотя й се слово безмаль не у всіх словен знаходиться; також імена днів, напр[иклад]: неділя; понеділок, понедівнок; уторок, вівторок; середа; четверг; п’ятниця; субота – показують явно початок християнський. Слово день уживався у нас також і в женськім роді: днина, відтак проізойшло слово днині, нині, так як від день проізойшло днесь.
День рахується звичайно від сходу сонця до западу. На означеніє часу перед сходом є слова: зорі (на зорях), бряск, досвіт (з досвітом, досвіта), світ; потім кажуть: з сонцем, раненько, ранісько, рано; під полуднє, полудень, з полудня; далій: підвечір, надвечір, вечер; сумерки, смерком; потім зачинався ніч, але тут єще розличають, кажучи: сночі (серб. синочь), відти: спішний (снічний), також: даві, замість вчера ввечер; о пізній вечері; первосни; північ (глуха, глупа); перші півні (кури), другі.
Година або час знане у нас на дальше поділення дня і ночі. (У гуцулів значить година – погана погода, сльота або сніжниця, а верем’є – красна погода). День з нічю зовеся доба; день сам або ніч сама – півдоби. Годину ділять на півгодини, чверть години і пр., кажуть також: хвиля (мала хвилина; зрівняй хвиля: фаля на воді і нім[ецькі] Weile, Welle); нута, миг (мигом, миттю), на мглі ока.
То є поділ часу і декотрі слова знакомі у нашого народа до поділу часу.
Впрочім розличають в році по більших святах, напр[иклад], від Юрія до Дмитра – півроку. Рахують також по постах, м’ясницях (м’ясопуст, сиропуст, пущення); на теплого Олекси, на (по, перед) благовіщення; на Петра (Полупетра); першої і другої матки божої.
От декотрі святії і свята, по котрих рахуєся у нас:
Січень: дня 1. Новий рік, або Василя; 6. Йордань (-ські святки); 16. Петра вериги (половина зими): «На Петра вериги розбиваються криги».
Лютий: 2. Стрітеніє, приказують: «На стрітення стрітилися зима з літом».
Марот: 1. Одокії (Євдокії); 9. Сорок мученик; 17. Теплого Олекси; 25. Благовіщення.
Березень: 23. Юрія, весну рахують від нього і приказують: «На Юр’я-Івана, на рахманський великдень», або «На Юр’я, як рак свисне».
Травень: 8. Івана Богослова; 9. Николая.
Червень: 3. Лукиліяна (передновок); 24. Івана Купала (Хрестителя); 29. Петра (петрівка, піст).
Годуй мене до Івана,
А я з тебе зроблю пана.
На святого Луки
Нема хліба, ані муки.
Або:
У нас сьогодні Луки,
Ані хліба, ані муки.
Липень: 20 Іллі (кінець рійки):
До Іллі рій під гіллі,
А по Іллі рій на гіллі.
або:
Тільки до Іллі добрії рої,
А по Іллі повісь роя на гіллі.
24. Бориса і Гліба (жнива):
На Бориса і Гліба
Берися до хліба.
25. Анни успеніє; 26. Парасковеї (або святої п’ятінки). Тут спасівка, або богородин посток припадає.
Серпень: 1. Маккавеї; 6. Преображеніє; 15. Успеніє богородиці, або першої матки божої; 29. Всікновеніє св. Иоанна, або главосіки.
Маїк: 8. Рождество богородиці, або другої матки божої; 14. Чесного хреста, або здвиження.
Жовтень: 1. Покрови:
Хто сіє по покрові,
Не має що дати корові.
Святая покровонько,
Накрий мені головоньку;
Та хоч би вже и онучу,
Най ся довго дівков не мучу.
16. Симеона Юди:
На Симеона Юди
Боїться кінь груди.
26. Дмитра: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч нею грубу витри», або до Дмитра (каже дівка): «А люшки, бо тя перескочу!» (веселість, буйність дівки), а по Дмитрі: «А кота, бо тя наздопчу!» (Така лиха, що замуж не пішла).
Листопадень: 1. Безсребників; 8. Михайла; 14. Филип (пилипівка, піст до різдва зачинаєся); 21. Воведеніє; 30. Андрія: «На Андрія вложи руку в засув».
Грудень: 1. Наума: «На Наума діти заправляти до ума» (т. є. до школи).
6. Николая; 9. Зачатіє Анни; 25. Різдво (рождество Христово); 31. Маланки: «На різдво обійдеться без паски, а про мак буде й так, а без олію не зомлію».
По сих святах розличає простий народ час, і подлі них розряджує свої роботи, править і орудує господарством, переміняє одежу і пр., так, напр[иклад], каже:
До святого духа не скидай кожуха.
А по святім дусі ще ходи в кожусі.
Розповідаючи що-небудь, звичайно говорить: перед – по – на того а того святого була мені така чи сяка пригода.
Петрівка (піст до св. Петра) означає літо або великі дні, а пилипівка (піст до різдва) – зиму, короткії дні: «Тебе і св[ятий] Петро не зогріє»; «Захтіло му ся в петрівку змерзлого»; «Не йде до Петра, іно до різдва»; «Пішло му з Петрової днини» або: «Повело му ся, як з Петрової днини» (т. є. зішов на гірше, на менше, так як восени дні все убувають).
Се поділення часу запроваджено уже за християнства; предсі здаєся, що декотрі свята нинішні підложені на місце давніх поганських, напр[иклад]: Коляда зішлася з різдвом, щедрий вечер – з йорданськими святками, гаїлки (гаївка) – з великодніми, рахман – з переполовленієм, русале – з зеленими святками, Купало – з св. Іоанном Хрестителем, паликопа – з св. Пантелеймоном і більше других, котрих імена позабувалися, але ще якимись обрядами або звичаями і піснями обходяться у народу нашого.
Січень – зовеся також Лютий, бо звичайно около йорданських свят найбільшії морози, лють, велика зима буває; тогді вторий місяць називают Палютий, ніби по Лютім слідуючий. Гол.
Листопадни – В листопадни, кажут, коні найслабші, а як кобилі лист на голову паде, або на груді спіткнеся, то жереб’я скине. На Симеона-Юди – боїтся кінь груди.
Остромирській євангелії – См. Glagolita Cloziau. і Собр. памят. Слов. Кеппена. Спб. 1827.
євангелії галицькій – См. Карамзина т. 1 і Раковецького Правда руська.
Імена місяців уживані словенами: А. латинськії: 1) з церковних книг; 2) з російського; – Б. словенськії: 3) з Карамзина, а) церковно-словенськії, б) малоросійськії; 4) нинішні руськії; 5) польськи: 6) чеськії; 7) корутанськії; 8) сербськи; 9) старосербськії.
I. 1) Януарій; 2) Январ; 3 а) Просинец, б) Січень; 4) Січень, Просинець, -мець, Лютий; 5) Styczeń; 6) Leden; 7) Prosimic; 8) Сѣчень; 9) Сѣчан.
II. 1) Февруарій; 2) Февраль; 3 а) Січень, б) Лютий; 4) Лютий, Казидорога, Казибрід, Палютий; 5) Luty; 6) Ünor; 7) Swican; 8) Лютий; 9) Веляча.
III. 1) Март; 2) Март: 3 а) Сухий, б) Березозол; 4) Палютий, Марот, Марець; 5) Marzec; 6) Březen; 7) Susie: 8) Брезень: 9) Ожуяк.
IV. 1) Априлій; 2) Апрѣль: 3 а) Березозол, б) Цвітень: 4) Березень, Цвітень; 5) Kwiecień; 6) Duben; 7) Brezen: 8) Цвѣтень: 9) Травень.
V. 1) Май; 2) Май; 3 а) Травний, б) Травень; 4) Травень, Май; 5) Maj; 6) Maj; 7) Trawen; 8) Травень; 9) Свибань.
VI. 1) Іюній; 2) Іюнь; 3 а) Изок, Висок, б) Червець: 4) Червень, Червець, Кедзень, Бидзень; 5) Czerwiec; 6) Cerwen; 7) Cweten; 8) Червень; 9) Липань.
VII. 1) Іюлій; 2) Іюль: 3 а) Червец, б) Липець; 4) Липень, Косень, Сінокос; 5) Lipiec; 6) Cerwenec; 7) Serpan; 8) Жар; 9) Серпань.
VIII. 1) Август: 2) Август; 3 а) Зарев, б) Серпень, Кивень; 5) Sierpień; 6) Srpen; 8) Серпень; 9) Коловоз.
IX. 1) Септемврій: 2) Сентябрь; За) Рюен, б) Вресень; 4) Маїк, Сівень, Вересень; 5) Wrzesień; 6) Zari; 7) Kimawiz; 8) Вресень: 9) Руян.
X. 1) Октоврій; 2) Октябрь; 3 а) Листопад, б) Паздерник; 4) Жовтень; 5) Październik; 6) Kijen; 7) Kosapersk; 8) Паздерник; 9) Листопад.
XI. І) Новембрій; 2) Ноябрь; 3 а) Грудень, б) Листопад; 4) Листопадень, Падолист; 5) Listopad; 6) Listopad; 7) Listagnoj; 8) Листопад; 9) Студен.
XII. 1) Декемврій; 2) Декабрь; 3 а) Студений, б) Студень; 4) Грудень, Трусим, Студень, Просинець; 5) Grudzień; 6) Prosinec; 7) Gruden; 8) Студен; 9) Просинац.
Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 276 – 285.