Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Карпенко-Карий / Драматичні твори / Бондарівна / Дія друга

Бондарівна

Дія друга

Іван Карпенко-Карий

У Бондаря. Хата вбрана багато. Сидять: Бондар, Тарас і Тетяна, котра що-небудь робе.

Ява І

Бондар

Давно вже я бачився з товаришами!.. Що там дід Кадило поробляє? Як Чаплія?.. Чи ще живий?.. А Горобець? А Чайка?.. Та всі-усі товариші – одразу й не нагадаєш – як живуть? Розказуй!..

Тарас

Багато вже не стало тих, що воювали вмісті ви!.. Один Кадило ще живий, та й той на ладан дише. Чайку у Синопі вбили, Горобець і Чаплія у морі потонули!.. Я сам в неволі був два годи.

Тетяна

Як, в неволі!?.. І живий зостався?..

Тарас

Кому ще жить назначив бог, той із пащеки лютої смерті вийде цілим. Я ще малим повинен був умерти, а от живий зостався!..

Тетяна

Чого ж то так, козаче, що ти малим повинен був умерти?..

Бондар

О, ти не знаєш ще, Тарасе, моєї Тетяни! Козацька справа люба їй, як нам з тобою, коли не більш!.. Розкажи вже їй, нехай послуха про біди лицарські. Мої вона давно оповідання знає, нехай ще знатиме й твої: козацькі діти повинні знать, що роблять їх батьки й брати, щоб і своїм те дітям розказати.

Тарас

Багато все розказувати буде!.. За себе я скажу тобі, Тетяно, що бур доволі пережив… Мій батько був козак і жив зимовником вже з матір’ю моєю; а я тоді малим ще був – год з десять мав, – бо добре пам’ятаю, якраз наскочив на наш хутір загін татарський. Товаришів при батькові було з десяток, оборонялись довго, але сила взяла своє: убили батька і всіх товаришів, а матір і мене зо всім добром в полон забрали. Хотілося мені розбити голову свою тоді об мур, та матері пожалкував…

Догнали нас до Перекопу, а тут товариші настигли, і січа піднялась!.. Татари бачили, що здобич потеряють, од бусурманської лютості в обозі стали полонних убивать… Убив татарин мою матір, я палицю в той мент з гарби схопив і кинувся на бусурмена, себе не тямлючи і, певно, він би вбив мене, коли б Кадило з товариством в обоз татарський вже не вскочив і не проткнув татарське горло шаблею в ту хвилю, як він хотів зрубать дитячу голову мою, що горіла жагою помсти за матір любую!..

Татарин впав, і я, як падав він, ще й палицею його вдарив!.. Кадило крикнув: «Козак із тебе буде!» – і кинувся кінчати ворогів. А я стояв над трупом матері моєї і кричав, до бога руки знявши!.. О, не забуду я ніколи тієї муки тяжкої, що серце пригнітила, як я зостався сам з січовиками… Мене з собою взяв за сина Кадило: тоді ще жвавим козаком він був!.. Мене, спасибі, в школу він віддав, і вивчивсь я… Давно було, а ще й тепер бачу матір і помсту лютую до ворогів носю у серці!..

Тетяна

(витирає сльози)

Ти серце так розворушив моє, козаче, що я заплакала, бо пригадала і свою покійную матусю, котру убили теж злії вороги!.. А як же ти попав в неволю? І як утік від лютої смерті знову?..

Бондар

Ти б краще у світлиці дала чого-небудь нам попоїсти, бо, певно, вже Тарас проголодався?

Тетяна

Я вмент один вас нагодую, бо в мене все уже готове!.. І все ж таки просю тебе, Тарасе, скажи: як ти попав в неволю і з неї як ослобонився?

Тарас

Я рад тобі розказувать, коли так любиш слухать!.. І весело мені дивиться в очі твої молодії, що сяють зорями, як слухаєш козацькі справи!.. Ти батькова дочка.

Тетяна потупляє очі.

На чайках ми пустились в люте море; воно сказилось на той час, бо лютовало гірш од пекла!.. За Тендером уже дві чайки потонули, а буря, взявши з нас такую жертву, ще гірш розлютувалась!.. Молились богу козаки, а наші байдаки, мов пір’я, що гуси погубили, хвиля кидала!.. О, ворог лютий, вітер той, що нас не милував!..

Море клекотіло, пінилося, заливало наші чайки і прудко гнало нас, як хмари восени по небу вітер буйний гонить. Розбило чайку нашу, і в хвилях грізних де-не-де буйні голови козачі показалися!.. Я довго бився, не давався в руки смерті і вже тонуть почав, як викинуло без пам’яті мене на берег турецький!..

Викинуло затим, щоб із безодні моря попасти в зуби туркам!.. Коли прокинувсь я, то вже був зв’язаний і в темному якімсь льоху сидів. Тут нагадав я все, і жалко мені стало, що в морі не втонув з товаришами разом! Тяжка турецькая неволя, не буду я тобі про неї говорить!.. Скажу, що в ній пробув два годи і горя вдосталь я набравсь. А й тут господь ще зглянувся на мене: поміг мені вернутись в рідний край!..

Я задавив тюремщика свого, надів його одежу і, криючись по горах, по лісах, їв кору з дерева, поки добрався до Вкраїни. Ожив я тут!.. Набрався сили знову і знов летіть на ворога, як в рай, готов!..

Бондар

Аж кров моя старая кинулася в голову від твого оповідання!.. За муку ту, що ти за всіх терпів, дай обнять тебе, Тарасе!.. (Обніма його). Орли!! Яка мати не усміхнеться, дивлячись на таких синів?..

Тетяна

(обніма і цілує Тараса)

Як брата дорогого, цілую я тебе, козаче! Тепер ідіть в світлицю – я їсти вам зготую зараз!

(Виходить)

Ява ІІ

Ті ж без Тетяни.

Тарас

Я про їжу забув: так весело мені у вашій, батьку Гнате, хаті… Мов у батька рідного отут я спочиваю. Спасибі за привіт, за щирість вашу!.. А тепер про діло ще я маю дещо розказать. Хмельницький вже тепер в Орді, присоглашає хана, щоб нам поміг ударить разом на ляхів, бо нестерпуче стало жити з ними…

Бондар

Знаю!.. О, дай боже поміч!.. Хоча тобі, Тарасе, по правді я скажу: не по душі мені, що ми на землю християнську наведемо христових ворогів, що дивляться на нас гірш, ніж на собак!..

Тарас

І ворог лютий побратимом стать повинен, коли несе свою голову за нашу віру.

Бондар

Коли б не каялися ми, як наші побратими, котрим не мало ми за шкуру сала залили, прийшовши в нашу землю, не обернулись в лютих ворогів! І так багато мук народ переживає, а ще татарську орду, жадну до грабунку, як упустимо сюди, то бог його ще зна, що важче тоді стане: чи лядська справа, чи татарський грабіж і полон.

Ява III

Ті ж і Тетяна.

Тетяна

Ідіть, уже готово все!.. Тарас, мабуть, давно проголодався; прости мене, що довго ждати заставляла!..

Тарас

Я батькові сказав твоєму: в хаті вашій і весело мені і так затишно, що я й забув про їжу; а тобі скажу, Тетяно, – та не cердься тілько, – що кращої ще дівчини не бачив я від тебе і серцем, і душею!..

Тетяна соромиться і опускає очі.

О, тут відпочиваєш: мов в світлому раю я опинивсь!.. Бондар. Ну, годі вже тобі, ще дівчину зіб’єш справді з пантелику!.. Ходімо лучче під’їмо, то там і побалакаєм про начатеє діло. А ти, Тетянко, Марію зви до себе і не впускай до нас нікого, щоб не помішали, бо Діло є!.. Ходімо, дорогий мій гостю, ходімо, сину! Я так тебе зву затим, що біле вже волосся маю!

Виходять у світлицю.

Ява IV

Тетяна одна, потім Марія.

Тетяна

(в двері)

Маріє, ідіть сюди з роботою. Тут будемо сидіть. (Сіла і замислилась). Він так недавно в нас, а я мов здавна його знаю!.. Обличчя, постать, очі – все, усе я бачила вже десь давно!.. Або ж він снивсь мені, або в душі малюнок рідного нам серцем чоловіка носиш, не знаючи того й сама?.. Дивно!.. Чом я не хлопцем уродилась? Тепер поїхала б з ним поруч воювать!.. Нудна дівоча доля!.. Хоч вільна в батька я, як пташка, та що з тією волею я вдію?.. Нащо мені вона здалася?

(Задумалась)

Марія

(входе з пряжею)

А гарний який козак у нас гостює.

Тетяна мов прокинулась.

Що з тобою? Об чім так думала, що й не чула, коли ввійшла я!..

Тетяна

Про матір нагадала й задумалась. Марія. Овва!.. Навряд чи правду ти сказала!.. Мені здається, що в думці в тебе козак оцей сидів.

Тетяна

Він тут розказував про деякі свої пригоди: як матір вбили перед його очима, коли малим ще був; як у неволі він сидів турецькій!..

Марія

І жаль тобі його зробилось?

Тетяна

Боже як!

Марія

Це певний знак, що любий він тобі зробився б скоро, коли б посидів тут ще днів ізо три.

Тетяна

Він живе не тим, що треба для кохання!.. І я б собі на горе тілько його малюнок носила в серці!..

Марія

Почім ти знаєш? О, в козацькім серці багато є вогню того, що треба для кохання; та вони тушать його бусурменською кров’ю… Коли не бачать раю, їм в пеклі гарно! Однак кого дівочий погляд з них пригріє і вогонь притушений роздує, той пекло своє зараз кине і в рай летить… А цей козак Тарас з огню самого: я бачу по очах!

Тетяна

Ох, не кажіть мені про нього більш нічого! Я не знаю, що зо мною зараз діється, голубко! І радісно, і серце б’ється в грудях, мов пташечка, що в клітку попалась!

Марія

А бач, прийшла й твоя пора!..

Тетяна

Хіба, Маріє, це кохання? Я так зворушена його оповіданням тілько.

Марія

О ні, моя ти пташко, я хворість цюю добре знаю: недурно серце, б’ється в тебе!.. Воно ще спало, і всім тим женихам, що сватались до тебе, одповідала: молода, мов, ще – не піду. А цей протягне руку, й підеш певно! Збудив він серденько твоє…

Тетяна

(наче марить)

Не вродою він кращий від других, що сватались за мене, ні… Коли ніхто, як він, не витерпів стілько; ні в кого нема такого чарівного погляду, що в саму душу йде, і невимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. Коли ж балакає про бусурмен, неначе блискавка замиготить в його очах і полум’ям страшним ті ж очі запалають!.. О, як він гарно розказує… Рубець у нього тут, рубнув, знать, шаблею татарин!.. І той рубець у другого б був ганджею, у нього ж він красою служить і до лиця, як лицарю, йому!..

Марія

А воно так: вже як полюбиш чоловіка, то й те, що порочить його, здається тобі красою!..

Тетяна

Скажіть мені, Маріє, чи ви любили на віку своїм?

Марія

Ох, серденько моє!.. Хіба така була я й здавна, як бачиш ти тепер мене!.. Минулося, голубонько… А й я колись зазнала щастя й горя!.. А де за щастям пливе горе – воно те щастя з’їсть і зверху в серці запанує!

Тетяна

(лащиться)

Бідна моя! Скажіть, нехай я буду знать: від чого горе теє у вас сталось?

Марія

Любила я колись, ще молодою, козака. Звінчались ми, щаслива я була – не треба раю!.. Рік, як день один, минув, і мій Іван пішов знов на війну, та вже він не вертався!.. І марно я з того часу літа трачу, в самотині зав’яла моя краса, і серце радістю не билося уже ні разу в грудях! Я тим живу, що вже минуло й не вернеться ніколи, квіточко моя!..

(Утирає сльози)

Тетяна журливо схилила голову.

Бач, засмутила як твої я ясні очі! Нащо питала?..

Тетяна

Як жаль мені того, хто в серці горе носить!.. (Наче замислилась). Знать щастя рік, щоб жить ним цілий вік!..

Марія

Такий наш край нещасний, що козаки всяк час повинні буть готові вмерти, щоб нас оборонить від ворогів; то й нам, жінкам, привикнуть треба вже до того, що милий нас на шаблю проміняє!.. А серця все ж таки не спиниш, та й спиняти гріх його, коли воно освічує до чесної дружини шлях!..

Тетяна

(обніма Марію)

Яка розумна ви, Маріє. Люблю вас слухать я, як матір рідную!.. Спасибі за розмову щиру! Либонь сюди вони йдуть з батьком. Ходім, Маріє, прибирать!

(Ідуть)

Ява V

Ті ж і Тарас.

Тарас

А ми наїлись вже і напилися, спасибі вам!..

Тетяна

Богу дякуй!..

Тарас

А ти ж куди?..

Тетяна

Ми зараз прийдемо, хазяйське діло тілько справим.

Виходять з Марією.

Тарас

(один, дивиться услід Тетяні)

Не можу вийти я звідсіль!.. Мов хто припнув до цеї хати залізним ланцюгом!.. Ні, мабуть, скілько не силкуйся, а нічого проти себе самого не вдієш!.. Не можна загатить Дніпра, не можна вдержать кулю, коли вже вона вискочила з дула. То так не можна тих любощів спинить, що сковані були життям суворим, коли вони вирвались уже на волю!

(Бере бандуру і співа)

Ой не цвіти буйним цвітом,

Зелений катране!

Тяжко-важко на серденьку,

Як вечір настане!

Ступай коню, ступай, ворон,

З гори кам’яної

До тієї дівчиноньки,

Що чорнії брови.

Як не схочеш, дівчинонько,

Дружиною бути,

То дай мені таке зілля,

Щоб тебе забути.

Ява VI

В дверях слухають пісню Тетяна і старий Бондар, із-за них видно голову Марії, котра утирає сльози після пісні.

Бондар

Ай, Тарас! А я думав, що ти так вже загартувався в козацькім ділі, що пісня про кохання до тебе не пристане!.. Чи, може, закохався де, та в нас сумуєш?..

Тетяна

Як гарно ти співав, Тарасе!.. Марія наша плакать почала, а я насилу вдержалась, єй-богу!

Тарас

Я рад, що вмів твоє так серце зворушить!.. А щоб йому не так було тяженько, то заспіваю тобі веселої: нащо все сумувать!.:

Тетяна

Спасибі, що нашу хату звеселиш, бо батька вже давно з бандурою не бачила, а я люблю, коли хто гарно грає, здається, слухала б день цілий.

Тарас

(співає, а потім танцює)

Як же ж мені горілки не пити,

Коли в мене хорошії діти,

Коли в мене чоловік добрий –

Дай же боже йому вік довгий!

А він мене не б’є, не лає,

Він мене в гості пускає,

А він мене з корчми не гонить,

Він мені пити не боронить!..

Бондар

(на місці не всидить, а далі зскакує)

Е!.. Коли так, то й я потанцюю!.. Ану, дочко, з батьком! Нехай Тарас побачить, що й ми ще козаки, хоч і підтоптались трохи! (Закручує вуса). Грай тієї самої!.. Ну!.. Ой, гоп!.. (Танцює з Тетяною, але скоро сіда й каже). Більш не можу.

Тимчасом Тарас продовжає після Бондаря танець з Тетяною, приспівуючи, а Марія в дверях любується. Старий Бондар підгукує.

Дітки мої, рідні мої!.. Спасибі вам, спасибі вам! Од радощів ще буду плакать, єй-богу, буду!.. Стривайте ж, коли так!.. У мене мед є, що на Тетянине весілля я держу, – попробуєм, який він вдався!.. Ходім, Маріє, зо мною в погріб… Бог його зна, коли ще приидеться так весело зненацька погулять!.. (Обніма Тараса). Кістки всі розходились, згадав я молодість, хоч зараз на коня! E! матері його хиря!.. Хіба я вже старий? Дочко, еге. твій батько молодець?.. Та що тебе питать!.. Ходімо, Маріє, меду вточим!

(Виходить з Марією)

Ява VII

Тетяна і Тарас.

Тетяна

Давно вже весело й мені так, як сьогодня, не було.

Тарас

Ластівочко моя! І мені любо глянуть на твоє веселее лице!.. Я ще ніколи сам не чув в душі моїй такого голосу, який тепер вигукує у ній.

Тетяна

(опускає очі)

Не говори, козаче, так ласкаво до мене!.. Нащо маєш завести з собою в Січ моє ти серце дівоче?.. Ти тут стоїш передо мною, а душа твоя і серце там, у Січі!..

Тарас

Січ-мати!.. Люблю її я щиро!.. Життя свого для неї не жалію. За неї голову віддам…

Тетяна

Поважаю твою до Січі щирість! Там твоє щастя! Не занось же туди мого серця, бо воно тобі заважить.

Тарас

У мене тілько й роду, що мати Січ! У тебе ж рідний батько, і ти його кохаєш більше, може, ніж я свою названу матір! Скажи ж мені: покинула б ти батька для козака, котрого вірно покохаєш?..

Тетяна

Він світом моїм стане, зорею, сонцем ясним, він батьком моїм буде, з ним, – коли я покохаю, – піду в тяжку турецькую неволю, умерти я за нього рада!..

Тарас

Отак же, горличко моя, і я! Хоч матір не забуду, бо вона багато діток славних має, і гріх забуть її, коли ж я покохаю дівчину – покину матір я свою і душу тій дівчині віддам!..

Тетяна

Назвав мене ти горличкою, ластівкою… І спалив усю словами цими… Бідна горличка зостанеться сама… Орел же високо підійметься, і полетить на здобич, і забуде горличку, бо йому треба широкого неба крилами достать, а горличка… зів’є собі кубелечко і хоче воркувать…

Тарас

Тетяно!.. Я бачу, любиш ти мене!.. Чи так?.. О, я щасливий став, як саме щастя… Моя ти чарівнице, моя ти доле золотая! Благаю я тебе, щоб ти звила мені кубелечко, – і будем воркувать!

Тетяна

В тебе всю перелила свою я душу.

Тарас

Так любиш ти мене?

Тетяна

Без краю, орле мій! Візьми ти зараз мене вбий, коли тобі це щастя дасть!..

Тарас

І буйні гулянки з товаришами, і воля молодецька – все вилетіло з голови, осталась в серці одна думка: про кубелечко з тобою, горличко моя!

Тетяна

Раю мій!

Тарас

Ще перший раз в житті моїм обвіяло мене повітрям раю!.. Тепер я з вітром побратаюсь і на його легких крилах на Січ летіти буду і день і ніч!.. Щоб там своє зробивши діло, не вітром вже, а думкою прудкою, сюда прилинуть, напиться щастя щоб з тобою, моя ти зоре, раю мій!

Цілуються.

Ява VIII

Бондар і Марія (вносять флягу меду і чарки срібні).

Бондар

(ставить на стіл)

Ой мед мій дорогий!.. Коли то ще тебе нам пить прийдеться у Тетяни моєї на весіллі? Тепер вже вип’ємо на радощах, що молодість свою я пригадав!.. Дочко, наливай і частуй нас! (До Тараса). Ти не повіриш, як весело чогось мені, і плакать хочеться і танцювать!..

Тарас

Батьку!.. То батьком так я зває вас, бо звичай є такий, тепер же (бере Тетяну за руку) ми хочемо вдвох вже – вас рідним батьком називать.

Бондар

(дивуючись)

Стривайте!.. Що ж це?.. Може, я сплю та сниться сон мені?.. Чи ви з Тетяною жартуєте, Тарасе!..

Тарас

Не жарти це. Ми любимось обоє і просимо вас, тату дорогий, благословіть на чесний шлюб нас!

Бондар

(не довіря)

Тетяно?!

Тетяна

Благословіть нас, тату!

Бондар

Га?

Тарас

Бог породив її для мене!.. Тепер прийшла щасливая година, благословіть!..

Бондар

Так це правда!.. О боже всемогущий! (Пада на коліна). Сльозами щастя я дякую тебе, що ти привів мені за жизні ще своєї уздріть своє єдинеє дитя за чесним лицарем! (Встає, обніма Тараса). Нехай тебе господь благословить!.. І тебе, дитино моя, дорога моя, єдиная утіха старості моєї. (Пригорта її голову до своїх грудей). О, я без міри щасливий! (Плаче, потім раптом, ще з сльозами в голосі і на очах). От тепер вип’єм! Діждався мед свого!.. Марія, йди сюди!.. Будем танцювать з тобою!

(Плаче)

Тетяна і Тарас

Що з вами, тату?

Бондар

(обніма то того, то другого)

Від радості, діти, од великого і несподіваного щастя!.. Та й вип’ю ж цупко я! Наливай!..

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 144 – 154.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 15

Модифіковано : 24.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.