В больниці душевно недужих

Олександр Кониський

Сидить на ліжку одинока…

Яка хороша, чорноока,

Рум’янець грає, кров кипить,

Любові жар в очах горить…

До лона руки притискає

І стиха «котика» співає.

Сумна історія її:

Вона не знала батька зроду,

А мати вже на восьмім року

На службу віддала її;

Сім літ за хліб вона служила,

На восьме плату получила.

Пан добрий був – подарував

Разок намиста і хустину…

А навесні господь дитину

Їй «несподівано» послав.

За се її недужу, вбогу

Пан з двору протурив, небогу.

Шукать роботи потягла;

Потіль ходила та шукала,

Покіль на улиці упала…

Очнулась вже в тюрмі вона;

«А де дитя моє?» – спитала.

«Його давно вже поховали».

Заголосила, заревла,

Несамовито закричала,

Одежу на собі порвала

Й «кота» співати почала…

Так третій рік сидить, співає,

Дитину ніби присипає.

Примітки

Вперше надруковано в журн.: Правда. – Львів, 1876. – № 10. – С. 365 – 366. Дата написання не зазначена. Підпис – Ф. В-р-ля.

Передруковано під заголовком «Божевільна» у вид.: Луна. Український альманах на 1881 рік. – Київ, 1881. – Ч. 1. – С 11 – 12.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 528.