Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Олександр Кониський / Студії / Олександр Кониський / «Юрій Горовенко»

Олександр Кониський

«Юрій Горовенко»

Сиваченко М. Є.

Помітне місце в творчому доробку Кониського займає соціальна повість «Юрій Горовенко», яка окремим виданням з’явилася 1885 р. у Львові, була підписана псевдонімом Красюченко і мала підзаголовок «Хроніка з смутного часу».

Твір цей справді має виразні ознаки хроніки. В його сюжет вкраплено згадки про історичні події, що відбувалися в добу розгнузданої реакції 1880-х років, названої письменником «смутним часом». Так, на сторінках повісті згадано про вибух у Зимовому палаці, влаштований 1880 р. Халтуріним з метою вбивства Олександра II, про невдалий замах Молодецького на міністра внутрішніх справ Лорис-Меликова і спробу Гартмана підірвати царський поїзд, про політичні процеси над народовольцями-терористами тощо.

Конкретно-історичними реаліями густо насичена також характеристика 1840 – 60-х років, що розкриває минуле головного героя твору Юрія Горовенка. Миколаївська реакція, справа Петрашевського, завірюха з-за Кирило-Мефодіївського братства, Кримська війна і падіння Севастополя, вихід Кулішевої «Хати», Шевченкового «Кобзаря», виникнення недільних шкіл, польське повстання 1863 p., урядова реакція 60-х років, каракозовщина – ось далеко не повний перелік тих подій, що характеризують суспільні умови, в яких син збіднілого поміщика-невдахи, типовий різночинець Юрій Горовенко виходив на дорогу життя, вчився в повітовому училищі, кадетському корпусі та університеті.

Орієнтація Кониського на конкретні суспільні події, на певні історичні особи найбільш відчутна, коли він показує перебування Горовенка в кадському корпусі в Отаві, малює образ учителя історії Дмитра Павловича П; який мав значний вплив на Горовенка, розвинув його здібності, критичний п гляд на життя, давав йому читати книги Вольтера, Руссо, Бюхнера, Фейербаха, Бєлінського, Міцкевича, Пушкіна, Шевченка, виховав з нього «націонал-народолюбця».

Прямі вказівки на те, що Пучка був товаришем по університету Куліша, Білозерського, Навроцького, Опанаса Марковича, добрим знайомим Костомарова й Шевченка, довгі роки викладав історію в кадетському корпусі в Отаві, гуртував навколо молодь, спрямовував її сили на культурно-освітню роботу, не лишають будь-якого сумніву в тому, що це Дмитро Павлович Пильчиков – колишній член Кирило-Мефодіївського братства, довголітній викладач історії в Полтавському кадетському корпусі, активний учасник культурно-просвітнього руху 60-х років.

Посилена увага охоронців самодержавства до твору «Юрій Горовенко» була викликана тим, що в ній вони бачили «преступную противоправительственную тенденцию». Підставою для такого висновку став виведений у п вісті головний герой, його життєвий шлях, соціально-політична еволюція Горовенко, як він постає в початкових главах повісті, був людиною справді «благонамеренною», мирним українофілом-культурником. До небезпечних потрапив тому, що захищав юного гімназиста Шпаченка, безпідставно зви ваченого педагогами-охоронниками в поширенні «крамоли».

Супроводжуваний знущанням над правами людини поліційний трус, увільнення від служби, смерть матері, яка не пережила синового горя, позбавлення права давати приватні уроки, а потім висилка в провінційний Глупів під нагляд поліції – таких ударів долі зазнає Горовенко.

Пануюча в суспільстві неправда, дикий терор і важке особисте горе роблять у свідомості Горовенка справжній переворот. Уже на похоронах матері він відчув, «що прежній Горовенко, котрий проводив бороття проти зла освітою й шляхом мирного розвою, сей Горовенко в ньому вмер. Замісто його виріс новий Горовенко, з ненавистю, з жадобою помсти, з жадобою крові». «Я тепер соціаліст!.. З цього часу я… я самий гарячий проводар соціалізму и революції», – каже «новий» Горовенко, про якого далі дізнаємося, що він налагоджує зв’язки з Виконавчим комітетом революційно-народницької терористичної партії «Народна воля», одержує звідти листи, чекає «приказів».

Інша справа, що в трактуванні Кониського народовольство Горовенка тільки декларується. В жодних революційних акціях цей герой себе не виявляє, взятої присяги мстити ворогам не виконує. Вся його «революційність» полягає тільки в тому, що він чекає завдань Виконавчого комітету. Коли ж надходить одне з таких доручень – «писати статті задля «Народної волі», то читач так і не може дізнатися, чи виконав його Горовенко. Тим часом стає відомо, що цей «бунтар» апелює до міністра внутрішніх справ Лорис-Меликова, просячи зняти з нього полщійний нагляд. Із сторінок повісті Горовенко постає безвольною, слабкою людиною, яку засмоктує багно міщанства і яка зрештою на грунті ревнощів кінчає життя самогубством.

Шлях, обраний Горовенком, не був для Кониського суспільним ідеалом, і не тільки тому, що письменник не поділяв форм і методів революційної діяльності народовольців-терористів, а й тому, що він у принципі не приймав будь-яких форм революційної боротьби. Горовенко, який під впливом урядового самовладдя залишив мирну культурно-освітню діяльність і зв’язався з Виконавчим комітетом, був для Кониського людиною пропащою. Ця авторська думка знаходить особливо яскравий вияв у підсумкових роздумах адепта мирного українофільства інженера Копача, який у фіналі повісті каже про Горовенка:

«Погиб чоловік… Нізащо погиб! Погиб за свої чесні й чисті прямування. В іншому місці, при інших обставинах не те б з його вийшло. Гніт і самовластя задавили чоловіка… чоловіка з розумом, з добрим серцем. Ex! не по-людськи в нас діється! Не треба нам таких людей; вони не знаходять у нас для себе роботи… свої знання, свою працю ми примушуємо їх розвіювати, розкидати або в чужині за границею, або поховати де на мочарах, або на оцих глупівських пустинях. Ой, темне, темне царство!.. Кругом неправда й неволя; народ замучений мовчить».

І. Франко мав цілковиту рацію, сказавши, що автор «Юрія Горовенка» «вважає революційну роботу нещастям, подвійним нещастям для України, але заразом нещастям, що мусило вирости з дикої самоволі російської адміністрації» [17]. Водночас критик бачив у цій повісті і «деякі гарні уступи». До них можна сміливо віднести сцени й епізоди, що малюють юнацькі роки Горовенка, пережитий ним поліційний трус; вдалися письменникові й сатиричні образи охоронників та переляканих реакцією глупівців; безсумнівним творчим успіхом автора є образ-характер Галкіна – колишнього учасника польського повстання 1863 р. та ін.

Щодо критики Кониським «темного царства», реакційних заходів уряду, то вона при всій своїй радикальності є половинчатою. Водночас з тенденцією зверхньою, «противоправительственною» повість «Юрій Горовенко» має ще й тенденцію внутрішню, глибинну – усовістити і надоумити уряд та його охоронців, переконати їх у тому, що вони, вдаючись до утисків, переслідувань, арештів і страт, творять «велике зло». Мовляв, коли б цього не було, то не було б і соціально-революційного руху, то мирний українофіл-культурник Горовенко не йшов би в «анархісти», а займався б культурно-освітньою роботою, самовдосконаленням, моральним вихованням ближніх, писав книги на історичні теми, одно слово, тихо і мирно впроваджував у життя програму мирного українофільства.

Кониський вважав українофільство, просвітянство панацеєю від усіх лих, єдино можливим способом вилікувати болячки в суспільному і народному житті.


Примітки

17. Франко І. Молода Україна. – С. 41 – 42.

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 15 – 18.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 47

Модифіковано : 12.12.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.