Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Олександр Кониський / Студії / Олександр Кониський / Перші роки життя

Олександр Кониський

Перші роки життя

Сиваченко М. Є.

Олександр Якович Кониський народився 18 серпня 1836 р. на хуторі Переходівці Борзенського повіту Чернігівської губернії в зубожілій дворянській родині Початки грамоти він дістав від матері та діда – старосвітського священика; один рік відвідував дворянську повітову школу в Ніжині; потім як син неімущих дворян був влаштований на прожиття в сирітський дім у Чернігові та навчання в тамтешній гімназії, з якої на тринадцятому році був виключений за писання українських віршів. Повернувшись до Ніжина, Кониський продовжував учитися в дворянській повітовій школі Спроба здобути вищу освіту в Ніжинському ліцеї закінчилася для нього невдачею. На перешкоді стали матеріальні нестатки та хвороба очей.

У 1853 – 1854 рр., як засвідчує автобіографічна повість «Молодий вік Максима Одинця» (1900), Кониський здійснив подорож по Чернігівській та Полтавській губерніях, під час якої знайомився з життям і побутом різних суспільних верств – покріпачених селян, «вільних» козаків, старосвітських священиків, чиновників, полупанків, великих земле- і душевласників-дворян, був свідком моторошних розправ панів-кріпосників над селянами, читав заборонені твори Шевченка та іншу підцензурну літературу. Вже в ті молоді роки Кониський ратував за свободу особистості від політичного і економічного гніту самодержавного ладу, протестував проти кріпосного права, мріяв про визволення селян.

Відбувши в роки Кримської війни державну службу, Кониський перегодом склав іспит на кандидата прав, поселився у Полтаві, де спочатку служив у суді, а після проголошення реформи 1861 р. став займатися адвокатською практикою, сподіваючись, що ця нова служба дасть йому більшу можливість вступатися за інтереси «визволених невольників» – селян.

У бурхливі 1860-ті роки, ознаменовані небувалим суспільним піднесенням, Кониський на повну силу віддається громадській діяльності, яка, проте, не виходила за межі просвітительства. Він стає членом «Полтавської громади», разом з іншими «громадівцями» (Д. Пильчиковим, В. Лободою, В. Куликом та ін.) організовує у Полтаві кілька недільних та вечірніх шкіл, дві суботні школи для єврейських дітей, громадську бібліотеку, читає публічні лекції, пише підручники для початкової грамоти («Українські прописі», 1862; «Арихметика або щотниця», 1863), як член і кореспондент комітету Петербурзького товариства грамотності у своїх зверненнях і до цього комітету, і до урядових установ обстоює ідею української національної школи, «дійсну потребу початкового навчання тутешнього (українського. – М. С.) населення на туземній мові».

У ці ж роки розпочинає Кониський і свою літературну діяльність, пише вірші короткі оповідання та кореспонденції, які друкує в «Черниговских губернских ведомостях», «Основі», «Черниговском листке», в галицьких виданнях – «Слові», «Галичанині». У початкуючого письменника пробуджується також публіцистичний хист, бажання «гласити про обскурантизм». З початку 1860 р. він стає кореспондентом російського сатиричного журналу «Искра», на сторінках якого (зокрема в рубриці «Нам пишут») дошкульно висміює здирство та самодурство полтавських урядовців, їх пристрасть «тащить и не пущать», гасити все нове, що з’являється в суспільному житті

Відтак серед властителів Полтавської губернії та місцевого панства ім’я Кониського стає ненависним, на нього сиплються донеси, навіть звинувачення в тому, що він «їздить по селах та наущає народ різати панів». Про пережите він разом зі своїми приятелями пише гострий фейлетон, друкує його в кількох номерах галицького «Слова» за 1862 р., а в приватному листі до українського етнографа і фольклориста С. Носа розповідає про все це так:

«О! що за капосне кодло оцих панів, дак і сказати не можна!.. Викинули вони і зо мною штукерію… да вже ж і їх одшльопали у галицькому «Слові»! Крий боже, як одшльопали! І Герцен би так не одшльопав!»

Незважаючи на те, що у діяльності «Полтавської громади», як засвідчує і сам Кониський, «не робилося нічого потайного, революційного», і діяльність ця, як досить влучно говориться в одному з жандармських донесень, «зводилася виключно до введення в Малоросії національних малоросійських звичаїв, мови та поширення самої грамотность, однак з наступом урядової реакції та назрівання польського повстання, коли самодержавний уряд взявся очищати тили від «беспокойных лиц», частина полтавських «громадівців» (В. Лобода, О. Стронін, І. Шиманов та ін.) була спроваджена в далеке заслання. Не минув заслання і Кониський. Його звинувачено «в стремлении к распространению малороссийской пропаганды» і в січні 1863 р. без слідства і суду вислано у Вологду, а через рік – далі на північ – у Тотьму.

Слід віддати належне Кониському, який і в умовах заслання не припиняв літературної діяльності 3 властивою йому енергією він відновлює зв’язки з галицькими виданнями, продовжує друкувати свої вірші, оповідання та кореспонденції в «Слові», «Галичанині», «Вечерницях», «Меті», «Русалці», навіть здобуває ім’я в тогочасній, порівняно бідній на художні здобутки літературі Галичини.

У зв’язку з серйозним захворюванням, що могло призвести до повної втрати зору, Кониському в 1865 р. було дозволено виїхати до Воронежа, а потім і за кордон для лікування. Відвідавши Львів, а також побувавши в Німеччині (Дрезден, Лейпціг), Кониський повернувся на Україну, де під офіційним наглядом поліції якийсь час проживав у Єлисаветграді, Бобринці, а з кінця 1866 р. – у Катеринославі (майже шість літ), займаючись адвокатською та літературною працею.

Більшість з того, що за ці роки Кониський написав та зібрав (наприклад, роман «Не даруй золотом, та не бий молотом», три віршовані поеми: «Семен Палій», «Козак Розум», «На засланні», близько 20 тисяч слів для українського словника, великий збірник прислів’їв), у 1871 р., під час чергового трусу, було забрано поліцією і назавжди втрачено. Тільки в 1872 р. з Кониського зняли поліційний нагляд. Відтоді і до останніх днів – 12 грудня 1900 р. письменник жив у Києві.


Примітки

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 6 – 8.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 61

Модифіковано : 22.05.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.