Пророк

Переклад Олександра Кониського

(За Лермонтовим)

З тих пір, як вічний судія

Мене наставив на пророка,

Проміж людей вбачаю я

Велику заздрість і пороки.

За те, що став я возвіщать

Любові, правди чисте вчення,

На мене стали всі кидать,

Немов скаженії, каміння.

Мерщій в пустиню я утік,

Голодний, голий, необутий,

І тут тягну свій трудний вік,

І тут я богом не забутий.

Покірне все мені земне,

Бо правди заповіт конаю,

І зорі слухають мене,

Як в небі весело гуляють.

Через село, мов боючись,

Коли іду куди тихенько,

Діди там кажуть, сміючись,

Хлоп’ятам всім своїм маленьким:

«Дивіться! Се примір для вас;

Він не схотів ужитись з нами;

Дурний! хотів завірить нас,

Що бог гласить його устами.

Дивіться, діти, на його:

Який мугир, худий і блідий,

Який голісінький і бідний,

Як зневажають всі його…»

Вперше надруковано в зб.: Галичанин. – Львів, 1863. – Кн. 1. – Вип. 3, 4. – С. 4. Дата написання не зазначена. Підпис – Сирота з України.

З незначними стилістичними змінами твір увійшов до зб.: Кониський О. Я. Порвані струни. – С. 19.

Подається за збіркою.

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 521 – 522.