Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Олександр Кониський / Переклади / Розмова музи з поетом

Переклади

Розмова музи з поетом

Переклад Олександра Кониського

(Із Альфреда де Мюссе)

Присвячую В. П. докт. проф. Омеляну Огоновському

Муза

Поете мій! З тривожним сподіванням,

Даремно нудячись, зову тебе;

Даремно я на ніжне раювання

Спішу з коханням чистим до тебе…

Поете! Голосу твого не чую:

Скрізь тиша в домі, як в труні,

І мовчки я одна стою, сумую;

Журливо, тяжко тут отак мені,

Як матері на свіжій тій могилі,

Де син її спочив, одинчик милий!

Поет

Перед тобою знов я, Музо,

Упившись мріями, стою!

Знов я недужою душею

Твій вплив небесний пізнаю…

Людське життя бажав спізнать я,

Йому оддавсь, – даремна річ:

Сушили грудь мою страждання,

Проклін та сльози день і ніч…

Коли ж палка твоя любов,

Я пісню заспіваю знов.

Муза

Нащо ж, поет, на довгу ти розлуку,

Скажи, так часто кидаєш мене?

Шукаючи любов, знаходиш муку,

Як хвилею журба журбу жене.

Всю ніч тебе даремно дожидаю,

Томлюся тугою, – тебе нема!

І звідкіль виглядать тебе, не знаю…

І ніч проводжу я в сльозах сама.

Даремно жду коханого привіту,

Округ мене скрізь темрява стоїть.

Не тим огнем душа твоя нагріта,

І мрія вже не та в тебе мигтить.

Весну життя, і молодість, і силу

По вітру десь розвіяв марно ти,

Тепер й мене, подругу незрадливу,

Вернувшися, чи опізнаєш ти?

Дивись, зав’яли вже в садку навіки

Твої колись коханії квітки.

Згадай: любив ти рожі і гвоздики,

Барвінок, чорнобривці, нагідки…

Ти пестив їх і інколи сльозою

У ясну ніч скропляв їх лепестки,

їх умивав, неначе ніч, росою…

Поете! я похожа на квітки!..

Покинеш музу – вір: ти пожалкуєш.

В пустині, знай, не Падає роса;

Натхнення і пісень моїх не вчуєш, –

Навік вони полинуть в небеса.

Поет

В долині рожа зав’ядала,

Недовгії проживши дні,

А біля неї розцвітала

Друга, пишніша од її.

Росте одно, друге вмирає,

І поруч сліз існує сміх.

Усе кінець на світі має,

І обновлення – доля всіх.

Муза

Скрізь плач і стогін чую я,

Сльозами повна всюди хата.

Чи є на світі де сім’я,

Щоб брат не встав на брата?

Усюди кров людська тече,

Скорботи, вбожество усюди

І чорна зрада… Боляче

Вони печуть у мене груди.

Дивись на серце: там на дні,

Яка глибока рана зяє.

Брехня і заздрість між людьми,

Мов шашель, рану роз’їдає.

І скрізь по світу те ж саме:

Актори, сцена ті ж самії;

Фізична сила правду гне,

Даремні мрії і надії.

А воля? Де вона – скажи,

Про неї люде вже забули!

Ти хоч куточок покажи,

Де б люде ший в ярмі не гнули.

Поет

Даремна річ… Мовчать уста…

Мовчить моя свята бандура…

Неволі, темряви рука

На їй в шматки порвала струни.

Коли ж палка твоя любов,

Без струн ми заспіваєм знов.


Примітки

Вперше надруковано в журн.: Зоря. – Львів, 1885. – № 8. – С. 88 – 89. Дата написання не зазначена. Підпис – О. Перебендя.

Подається за першодруком.

Мюссе Альфред де (1810 – 1857) – французький поет-романтик. Його твори перекладались багатьма українськими поетами.

Огоновський Омелян Михайлович (1833 – 1894) – український літературознавець і письменник, автор шеститомної «Історії літератури руської» (1887 – 1894), праць про Т. Г. Шевченка, про «Слово о полку Ігоревім», ряду драматичних творів; тривалий час був професором Львівського університету.

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 535 – 537.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 72

Модифіковано : 20.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.