Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Корсак / Таємниця святого Арсенія / 36

Таємниця святого Арсенія

36

Іван Корсак

– Пан Річард Судерланд? – перепитав на всяк випадок кур’єр, молодий офіцер, що занадто хвацько брязнув шпорами. – Наказано особисто в руки.

Банкір лише глянув на пакет, рясно всіяний сургучевими печатками, і вже знав, не читаючи, хто то прислав…

Пакет був від Потьомкіна.

«Поскольку Ее Императорское Величество, – писав князь, – соизволило жаловать известные привелегии меннонитам, желающим поселиться в Екатеринославской губернии, прошу Вас предоставить им необходимые суммы в Данциге, Риге и Херсоне».

Банкір пробіг очима ще кілька рядків і брови його поповзли здивовано вгору – такі суми, та ще й одразу в кілька міст, йому непросто буде вишукати. «Це так схоже на князя, – Судерланд потер замислено скроні.

– Розмахнеться на всю іванівську, а ти масти голову, де під чергову авантюру той гріш вишукати».

Вид Гданська-Данцига близько 1780 року

Вид Гданська-Данцига близько 1780 року

Двісті двадцять вісім сімей менонітів їхало з Данцига в українські степи, ще партія шведів направлялася під Херсон у колонію, де для них навіть встигли звести будинки, через турецький кордон текли молдавани, волохи, румуни. Всіх їх звільняли від будь-яких податей на десять років, давали худобу і знаряддя для землі, дозволяли займатися винокурінням… Російські посольства за кордоном посилено вербували нових колоністів.

– Європейські газети, – доповідав князь імператриці, – не нахваляться новими поселеннями в Малоросії.

Привілеї грецьким, вірменським та іншим поселенням підтягували немало люду, їхали сюди з Росії бідні поміщики з селянами, відставні солдати, кріпаки-втікачі, що в свій час дременули за кордони імперії, віруючі-розкольники, бідні православні священики з віддалених російських губерній, інколи зривалися в благодатні краї цілими нужденними селами.

«Поспішає Потьомкін, – подумав Судерланд, дочитавши листа. – Боїться найсвітліший, аби часом ці землі предковічні тутешній козацький люд не заселив. Але то не мій клопіт, мені заробити на поспіху князя».

Судерланд наступного ж дня подався в Зимовий обговорити умови такого масштабного проекту, але там, пославшись на зайнятість імператриці, скерували до нового фаворита – Платона Зубова.

В апартаментах князя Зубова з’ясувалося, що тут і без нього народу не протовктися. В біломармурових палатах, що поруч із покоями імператриці, хіба з півсотні прохачів нетерпляче зиркали на білі двері, звідки мала з’явитися його світлість, що вершила долі. Хтось очікував, аби безталанне чадо прийняли на державну службу, хтось сподівався на маєтності, а ще комусь слід доскочити ласки імператриці, бо всі знали, що без пошанування всемогутнього князя нічого їй і на очі показуватися. Поважний посол у чалмі терпляче перебирав у руках чотки, французький вельможа, судячи з одягу, з подивом роззирав присутніх у приймальні, певне, був новачком в тутешніх краях, тільки один розповнілий генерал з перев’язаним чорною тасьмою оком нетерпляче бідкався:

– Та ж кофе геть вихолоне…

Судерланда знайомили якось з генералом-поручиком Михайлом Іларіоновичем Кутузовим, милою, світською людиною, уже відомим генералом, що мав за честь щоранку, ще за годину доки прокинеться Зубов, приїжджати і особисто варити та подавати князю кофе у ліжко.

Врешті двері широко відчинилися і ад’ютант врочисто, як про друге пришестя, проголосив:

– Його світлість Платон Олександрович Зубов просять!

Натовп повалив у двері, штовхаючись і не вельми зважаючи на ранги й мундири, бо кожному таки швидше хотілося проскочити (і так годин із чотири чекали), натомість перед людом в дверях вигулькнула кумедна мавпочка у короткій спідниці і кружевних панталонах, і, весело верескнувши, почала кривлятися.

Платон Олександрович сидів перед дзеркалом, закинувши ногу на край стола, він навіть не ворохнувся, бо якраз завивали перуку і присипали пудрою. Відвідувачі, вклонившись у ноги, чемно займали чергу, а довгов’язий ад’ютант їх шикував як дітей у приходській школі:

– Ви, графе, перші, генерале, ви за графом, а ви за генералом…

Зубов нікого не помічав, він, доки зачісували, розпечатував листи і давав їх ад’ютантові читати – всі бачили, що він заклопотаний державними справами.

Якщо ж Зубов звертався нарешті до когось у черзі, той мав право наблизитися тільки після п’яти-шести поклонів, а отримавши відповідь, повинен на пальчиках повернутися на своє місце; кому не щастило, то міг і років зо три щоразу займати місце у черзі.

Зате мавпочці в кружевних панталонах наступала справжня потіха. Невеличка, хіба з добрячого кота, надзвичайно вправна, вона носилася по карнизах, люстрах, гардинах, ледве очі відвідувачів за нею встигали. З люстри вона стрибнути могла просто на капелюшок прохачки, безпомильно втрапити і залишитися там, якщо до вподоби, особливо коли там була грецька тупея. Такий ощасливлений прохач чемно нагинався і поштиво чекав, доки мавпочка не поласує частинкою головного убора.

– Чого там банкірам треба? – примружив одне око, наче втрапила туди пудра, Зубов. – «Трясця твоїй матері, – вилаявся в думці Судерланд. – То мені треба?!»

– Ваша світлосте, прошу ласкавої уваги: потрібні великі кошти на заселення малоросійських земель чужоземцями…

– А для чого ти на білому світі? – дивився так само приплющеним оком князь, мов цілився з мушкета.

– Так, звісно, мій клопіт, але умови, проценти… Його світлість князь Григорій Потьомкін вимагає чимскоріше.

– Потьомкін?! – визвірився Зубов і крутнув головою так, аж пудра спурхнула – перукарі відскочили злякано, а мавпочка шухнула прожогом за гардину.

– Як вимагає, то хай і дає!

Судерланд ще постояв біля Зубова, що більше й словом не обмовився, почекав чималенько, і врешті забрався геть. Він зрозумів, що тільки імператриця може визволити його з халепи, в яку він втрапив поміж двома фаворитами.

Коли все-таки пробився Судерланд до імператриці, то на його щастя застав її в доброму настрої – якраз годувала свого папугу. Птаха, забачивши незнайомця, невдоволено залопотіла крилами і заволала, немов на поміч: «Пла-а-то-о-ша!»

– Не хвилюйтеся, милий банкіре, – заспокоїла Судерланда імператриця. – Названі вами умови будуть дотримані, аби лише князь Потьомкін своєчасно одержав кошти – робить він велику справу, заселяючи малоросійські землі греками, вірменами чи волохами. Князь на віки утверджує ці землі російськими, бо відтепер прийшлі з будь-яких країв назавжди уже піддані імператорського трону, і навіть якби щось змінилося, історія пересунула, припустимо, кордони, то Росія матиме право захищати своїх підданих дипломатично чи, в разі потреби, збройно.

Папуга знову залопотіла крилами і, перехиливши голову, підрозрілим поглядом втупилася в Судерланда.

– То найщиріший мій фаворит, – посміхнулася імператриця, киваючи на папугу. – Всі попередні зраджували, а цей, мій найвірніший коханець, мене любитиме завжди.

Папуга, наче розуміючи щось у сказаному, гонорово витягнув шию і закричав:

– Слався сим Екатерина!

Чи то навчитель його сам не вимовляв «р», чи така природа пташина, тільки виходило в нього «Екатегина».

Справдяться з часом слова імператриці, що пташина ця є найвірнішим і найкоханішим її улюбленцем.

Збіжить більше століття, після жовтневого перевороту червоногвардійці конфісковуватимуть маєтність старовинних родів. У домі князів Салтикових почистять усе, до останньої голочки, а як вже на порозі стоятимуть, то гукне вслід бабуся:

– Як забрали усе, то нате і птаху – вона теж історична цінність.

– Революція не потребує такого добра, – шкірив зуби з потіхи червоногвардієць.

– Нічого витрішки продавати, то, до вашого відома, папуга самої Катерини Великої.

Мов на ствердження сказаного престарілою господинею, птаха змахнула облізлими з старості крилами і закричала:

– Слався сим Екате-г-г-гина!

Посміхнувшись, вояки забрали-таки клітку з миршавим, облізлим, з більмом на оці папугою. Щоправда, птаха небавом чи то не забажала чекати світової революції, чи то від червоногвардійського харчу, але тижнів за три околіла.

Так скінчилася історія останнього коханця імператриці.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 33

Модифіковано : 6.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.