Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Марко Кропивницький / Драматичні твори / Дай серцеві волю, заведе у неволю / Дія четверта

Дай серцеві волю, заведе у неволю

Дія четверта

Марко Кропивницький

X

Варіанти тексту

Через три тижня. Середина Семенової хати. Все збіжжє новесеньке, хоч і небагате.

1 | 2 | 3 | 4

Ява 1

Зачепиха сидить на печі, Одарка пеклується коло печі.

Одарка

От бачте, бабусю, які-бо ви недобренькі! Скільки вас не просю, скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. Помрете, то й пісні з вами помруть.

Зачепиха

І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень або ж московських… Така вже тепер, бач, поведенція стала, що старе, то те ніби й не потрібне!

Одарка

Як кому. Іншому стародавнє до вподоби, а іншому новина.

Зачепиха

І тобі однаково ж. Тепер вже все пішло навиворіт… Хіба я не бачу? Перш було й не почуєш московської пісні, а тепер всюди їх співають; а інші й мову переймають, а своєї жахаються… Чужої мови не навчиться, а свою забуде та й буде блукати помеле людьми, мов злодій помеж возами… Забалака до руських – сміятимуться, почне до своїх – не розберуть… Кінець світові приходить! (Молчание.) Що ж, чи скоро там твій обід поспіє: може б, я тобі що помогла?

І тобі однаковісенько! Тепер вже все пішло навиворіт… Хіба я не бачу?! Що ж, чи скоро там твій обід поспіє? Може б, я тобі що помогла?

Одарка

Отакої вигадайте! Ви й рогача не підіймете! Вам тепера тільки казок казати та скубти пір’я – ото ваша уся й робота. Коли пісні не хочете співати, то хоч казку кажіть!

Зачепиха

Казку? Я й до завтрього ні одної не нагадаю… Усі позабувала… А що-то я їх знала! А пісень, пісень, мабуть, і за тиждень не переспівала б!.. Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне було розказувать про ту войну – волосся догори підіймається. Ох, давно те діялось…

(Заснула.)

Одарка

(помолчав).

Отак, вже й заснули? Господи, як скучно! Коли б хоч Семен швидш прийшов, покликали до волости, та й досі нема… Хіба заспівати? Коли б хоч одна людина прийшла та що-небудь розказала…

(Тихо поет.)

Соловейку маленький,

Соловейку маленький,

В тебе голос тоненький.

Защебечи ти мені,

Защебечи ти мені,

Бо я в чужій стороні…

Оце якої смутної завела! Господи! Як немає Семена дома, то я й не знаю, чого мені так сумно стане? Усе б, здається, дивилась на нього та слухала його любую розмову… І куди він зайшов? Де той Іван подівся! Хоч би він забіг на хвилиночку та що-небудь збрехав… Чим би себе розважить?

(Поет.)

А до мене Яків приходив,

Коновочку раків приносив,

А я тії раки забрала

І Якова з хати прогнала…

Ява 2

Тіж і Маруся у вікні; вона розчіпчана.

Маруся

Чи живі ще? Чи ще не задавило вас щастя?

Одарка

Заходь в хату, сестричко! Від самого весілля ти й очей в хату не навернула. Спасибі, що одвідала! (Убік.) Вона немов непритомна…

Маруся

Не дякуй, голубко, доки нема за що! А може, я заступила тобі сонечко, то я й відступлюсь від вікна, бери вже й весь світ сонця до себе!

Одарка

Ти щось чудне говориш!..

Маруся

Я прийшла до тебе за позикою. Уділи, сестрице-багачко, і мені свого талану, бо в тебе його повно, як одежі у злидня; «у щасті ходиш, щастя топчеш, щастям умиваєшся, щастям укриваєшся!..» Ха-ха-ха! Там тепер у волості роздають талан, твій чоловік набрав повен запіл! Ха-ха-ха!..

Одарка

Бабусю, що вона таке говорить?

Маруся

Твоє щастє – полова! Доки вітру нема, воно й держиться купи, а вітрець подихне – і полову як язиком злизало!.. Позич же мені хоч частину того, чого і в самої бракує… Ха-ха-ха! Ох, яка ж ти щаслива!.. Кличте і нас на веселі сльози, і ми з жалю потанцюємо!..

(Зареготала і пішла.)

Одарка

(побігла до баби).

Чуєте, бабусю, що вона звіщує? Ох, страшно мені!.. Я речей її не зрозумію… Про які вона веселі сльози говорила? Певно, таки стерялася вона… Вона так страшно реготала, що й досі той регіт лящить і вчувається мені!.. Чи не подіялось чого з Семеном? Здається, вона нічого такого страшного не сказала. Чого ж я уся тремтю? Чого ж на серцеві у мене ніби похолонуло?..

Ява 3

Ті ж і Семен (засмучений).

Одарка

Ось і Семен вернувся! А я тут без тебе мало не вмерла! Бачиш, і досі мов пропасниця мене б’є!..

Семен мовчки сідає за стіл.

Що це з тобою, мій голубе? Чого так засмутився? Голова болить? Чому ж ти не обіймеш мене, не приголубиш?..

Семен

(обійма її).

Я?.. Ох, Боже милий! Твоя свята воля!

Зачепиха

(прокинулась).

От і гаразд, що ти, Семене, вернувся. А я задрімала, і сниться мені, буцімто у церкві стою. Ох, Господи милосердний! Завтра великий празник. Сходіть, діточки, до церкви та помолітесь Господеві… І я пошкандибала б, коли б здужала…

Одарка

Я тобі, мій голубе, завтра щось таке гарне-гарне подарую… Вгадай, що? Не кажіть, бабусю! (Біжить до скрині і вийма вишивану сорочку.) Бач, яка гарна!

Семен схиля голову до столу.

Семене, та що це тобі подіялось? їй-богу, я заплачу!..

Семен

(тихо, в голосі чутно сльози).

Що ж? Так, стало бить, мені на роду написано!

(Співа.)

Ой, годі журитися,

Пора мені женитися;

Візьму я чорнявую,

Ще й личеньком білявую.

Вона гляне оченьками,

Моргне чорними бровами, –

Моє серце звеселиться!

Пора мені ожениться!

Гей, восени оженився,

А весною зажурився, –

Записали у солдати,

Треба жінку покидати…

Плачуть карі оченята,

Сохнуть, в’януть бровенята;

Тяжко мені дивитися!..

Нащо ж було женитися?

Одарка

Йому, бач, співи на думці, а до мене й не забалака!.. Чим я тебе прогнівила?..

Ява 4

Ті ж і Іван.

Іван

Здрастуйте! Помагай Біг вам на все добре!

Одарка смутна відходить від Семена і стає біля печі.

Чого це ви всі мовчите? Поглухли, чи що? Здрастуйте, кажу вам! (Помовчав.) «Милості просимо сідати!» Спасибі, сядемо!

(Сіда.)

Одарка

Сідай у нас, Іване!

Іван

Тоді просиш, як сам сів. Здрастуйте, бабусю! Чи ви ще підскакуєте?

Зачепиха

Підскакую: з печі додолу, а з долу на піч.

Іван

Сором же вам! Такі молоденькі, що тільки б танцювати, а ви все на печі… Злазьте мерщій та потанцюєм!..

(Танцює і співа.)

Ходить гарбуз по городу.

Питається свого роду:

«А чи живі, чи здорові

Всі родичі гарбузові?»

Виліз ведмідь на бузину,

Сказав «кукуріку!»

Як у тебе, так і в мене

Брови на шнурочку.

А в городі бузина,

А в Києві дядько;

Тим я тебе полюбила,

Що на п’яті перстень.

Чого-бо ти журишся, Семене? Ще гірш бува!..

Семен

(схопився).

Ох, Іване! Не кажи! Нехай Одарка доки не зна… Я сам їй потім скажу… Ох, Іване, за що, за що на мою голову таке горе?

Одарка

(з ляком).

Та що там таке?

Іван

Дуже цікава! А я й забув вам розказати… Чи ви чули про Микиту? Якийсь міщанин розказував сьогодня біля шиньку, що, каже, бачив його аж під Києвом. «Дивлюсь, – каже, – йде шляхом; я й спитав його, куди Бог несе. – Куди очі, – каже, – втраплять!.. Кланяйтесь там, – каже, – батькові й матері і скажіть їм, що вже на цім світі ми не побачимось. Нехай, – каже, – не нарікають на сторожу, буцімто я її підкупив; мені принесла терпуга одна дівчина, я перепиляв риштування у хвурдизі та й втік…» Та ви, бачу, й не слухаєте мене? (Підійшов до Семена.) Семене, дай сюди руку. (Бере його руку.) Жаль жінки? Дуже жаль? Еге! Аж сльози в очах заблищали…

Семен

Ох, Іване, коли б ти заглянув у мою душу!..

Іван

Видко, братухо, й по очах. Страшна салдатська шинеля?!

Одарка

(учувши це).

Ох, матінко! Доленько моя злая!.. (Ридаючи, біжить до Семена й падає йому на шию.) Боже мій, Боже мій, на кого ж ти мене покинеш?

Зачепиха

Що там таке? Чого вона голосить?

Іван

(зрушений).

Та вона здуру, бабусю! Бачте, Семена назначили у некрути.

Зачепиха

Ох, лихо моє тяжке!.. У некрути?..

(Голосить.)

Іван

Отак заспівали! Це неначе над мертв’яком!.. Та вгомоніться та послухайте сюди! І-і, заголосили! Та слухайте-бо! Ну, коли ви не хочете слухати, то я буду розказувать з горшками! Так слухайте ви, горшки, і ви, кочерги! Назначили Семена у некрути, а я, як почув це, та й кажу собі: у його жінка молода, а у мене ні жінки, ні хатинки!.. Нехай же Семен зна, що є у його вірний і щирий побратим Іван: піду я за нього в москалі!..

Семен і Одарка

(здивувались).

Що ти кажеш, Іване?

Іван

Та це я з кочергами балакаю. Еге, та й кажу: піду я за нього в москалі!..

Семен і Одарка кидаються до Івана.

Семен

Опам’ятайся, Іване! Моє лихо, мені й одбувать його!..

Іван

(кричить).

Мовчи!

Семен і Одарка обіймають його.

Та ну вас! Ще звалите з ніг! А ви думали, що Іван вас тільки так любить? Що Іван тільки вміє брехати? Так, брате Семене? Ти мені став як замість батька!.. Ніколи і ні в чім ти мене не скривдив, від тебе я ніколи лихого слова не почув. Знай же й ти, що у Івана під оцією драною свитиною є серце, гаряче серце! (Чапко втира рукавом очі і сміється крізь сльози.) Дурні очі, почали плакати!..

Семен і Одарка

(радіючи).

Іван, брате, друже!.. Товаришу вірний!..

Іван

Сухий, немазаний!.. (Втира очі.) Ач, розплакалися! Ще посліпнуть, диявольські очі! Давайте ж хоч горілки абощо!

Сіда за стіл і бадьориться; Семен і Одарка пеклуються і подають горілку і закуску.

Зачепиха

(хлипа).

Спасибі тобі, мій синочку! От і кажуть, що товариство перевелось!

Іван

Та ну-бо вже, не хваліть, а то перехвалите на один бік! Не рюмсай-бо, Одарко, та давай швидше по чарці, а то й я знов заплачу!

Одарка частує його.

Прощай, парубоцтво! Прощай, моя латана свитино! Прощай, моя пошарпана доле!.. Е, та й бравий з мене буде москаль! Бережись, душа, потоп буде! (Випива.) Не бере, зовсім не бере! Лий, Одарко, ще! Прощай, розуме! Завтра побачимось! (Випива.) Давай хоч заспіваю наостанці…

(Співа.)

Гей, шпориш, шпориш по дорозі,

А бур’ян по обнозі,

Гей, та немає правдоньки ні в кому,

Да тільки в одному Бозі…

Гляди ж, Семене, і ти, Одарко, – як побачите коли сиротину, то пошануйте й нагодуйте її, як батько дитину. Сироти – то моя рідня! Я за ними повсякчас пеклувався і побивався, я плакав з ними… Плакав, та й тільки! Не забувайте мене, мої любі!

Семен і Одарка

Нехай Господь од нас одступиться, як ми тебе забудемо!

Іван

А як трапиться у вас зайвий карбованець, ви й пришліть його мені, я зараз вип’ю, щоб світ мені замакітрився…

Семен

За це не турбуйся, брате!

Іван

Багато не треба, а так, коли-не-коли карбованця або й два! Еге, стривай, аж ось коли діждусь!.. Слухай, Одарко, виший мені сорочку! Бо в Мене ще зроду-віку не було вишиваної сорочки.

Семен

Одарко, ти мені дарувала оцю сорочку, подаруй краще її Іванові!

Одарка

(подає Іванові сорочку).

Нехай тобі буде на спомин!

Іван

Оце так гостинець! Та як же гарно вимережена! За такий подарунок годиться й поцілувати!

Одарка

(цілує його).

Чому ж і не поцілувати?

Іван

Ну, та й поцілувала! Неначе вогнем опекла!

Семен

Од щирого серця!

Іван

А ти, Семене, не дрімай – частуй!

П’ють.

Семен

Чи в пам’ятку тобі, Іване, як ми ще за кріпацтва втікали у Басарабію? І тоді прикажчик хотів нас покропити різками за те, що телят упустили в шкоду. А пам’ятаєш, як ми, було в Акермані [4] ховаємось по ровах та по плавнях, як було наїде становий? Зазнали ми тоді горя!..

Іван

Ex, лихо-лихо! Коли ти нас перестанеш няньчити? Хоч би ти на врем’я покумалося з багачами!..

Голос

(за вікном).

Семене, а йди до волості!

Іван

О, бач, вже й знову прислали! А що, тьохнуло серденько? Ну, вип’ємо ще та й ходім.

П’ють.

Гей, п’є козак, п’є,

Бо в козака гроші є,

Гей, за ним, за ним ненька старенька

Дрібні слізоньки ллє.

А за мною ніякий біс і сльозинки не проллє. Вставаймо та ходім! (Налива чарку.) «Будь здоров, сволоче, коли ніхто не хоче!» Прощавайте до якого часу!

Одарка хоче обнять його.

Постривай, ще вспіємо попрощатись! Ще не одну кварту осушимо, доки лоба забриють.

Одарка

Приходь же до нас обідати.

Іван

Хоч і не проси, то прийду.

(Танцює і співає.)

Ой, їхав я поза током,

Зустрів дівку з одним оком,

Така гарна, така гожа;

Побий її сила Божа.

Ой, їхав я із снопами,

Сидить дівка під копами;

Я на неї задивився –

Мені віз поломився…

Ой, не жаль було б воза,

Коли б дівчина гожа,

А то руда та погана,

Та й та воза поламала.

Сватай мене, козаченьку,

Бо мій батько багач:

Сім пар волів на оборі,

Ще й в намисті дукач.

Чорти бери, дівчинонько,

З твоїм батьком багачем, –

Все придане поздихає,

Ти погана з дукачем!

Не дивуйся, дівчинонько,

Що я упивався,

Бо мій батько пивав сладко,

Я ж у нього вдався.

Не дивуйся, дівчинонько,

Що я такий вдався.

Мого батька повісили,

А я одірвався!

Виходять з Семеном.

Ява 5

Одарка й Зачепиха.

Одарка

(становится на колени).

Боже милий! Боже праведний! Пошли Іванові щастя, здоров’я і вік довгий. Боліє милосердний! Ти зглянувся над нами, бідними…

(Припадает лицом к полу.)

Зачепиха

Гляди ж, моя дитино, не забудь завтра одслужити за Івана молебствіє та свічечку постав святому Миколаєві.

Сцена 2-я

Волостное управление. Волостной старшина, сотские, десятские, старики и народ.

Действующие лица

Волостной старшина.

Писарь

Старики.

Семен

Иван

Сотские, десятские и народ.

Явление 1

Старшина

(к народу).

Так ви ж глядіть, щоб некрути нікуди з слободи не одлучались; на тім тижні і в привод.

Некоторые

Це таке діло, що треба сповнять.

Старшина

Та що це, нашого писаря нема, мабуть, у шинку? Біда з цими грамотіями! Коли б був із своїх, то випарив би різками… а то з дворян! Зачепиш, то потім і повік лика не збудешся.

Старик

Посреднику б донести?

Старшина

Та що з того: цього зміниш, а другого ще гіршого нападеш.

Старик

Та вже хоч гірший, аби інший!

Старшина

Так вже, мабуть, до нашого берега що не припливе; то хоч тріска, а хоч…

Явление 2-е

Те же, Семен и Иван

Семен и Иван

(низко кланяясь).

Помагай Біг!

Старшина

Ти чув, Семене, що тебе назначено у некрути?

Семен

Чув! Воля ваша, господин старшина.

Иван

То не їх воля, а громадська! А громада – великий чоловік! А вже як нап’ється, то й самого старшину віддасть у москалі…

Старшина

Ти це з п’яних очей, чи як? Чи, може, кортить у холодній посидіти?

Иван

Не задля мене мурована та холодна!

Старшина

Що ти прийшов сюди теревені правити? Виведіть його!

Народ бросается к Ивану.

Иван

Не руште! Я прийшов по ділу! Ніхто не смій і пальцем доторкнутись, бо я тепер не ваш! Чого ви заглядаєте мені в вічі, неначе сорока у кістку? Кажу, що не ваш я! Я йду за Семена у москалі!

Все

Ти?

Иван

А що ж, хіба з мене поганий буде москаль? Хоч не показний, та завзятий!

Старшина

Та ти це у шутки чи навсправжки?

Иван

Авжеж навсправжки!

Старшина

Що ж, він тебе купив, чи як?

Иван

Купив, та либонь переплатив; дав він мені три сухих і три немазаних і четверте порося.

Старшина

(улыбаясь).

Тьфу, сатана!

Иван

Не плюйте, така вона й до дна! А коли мені не вірите, то спитайте Семена.

Старшина

Гляди ж, тільки ти збрешеш, то я тобі без зачота лоба забрию.

Иван

Хоч я й забув, яке було обличчя у мого батька, а пам’ятаю добре, що він був москаль; а я у нього один…

Старшина

Ти дуже цікавий! А може, здуру продався?

Иван

Ні, здається, мене не обікрадено.

Старшина

(к десятскому).

Збігай за писарем, нехай його запише у приговор!

Иван

(к десятскому).

Та не йди додому, а прямуй у шиньк, він там з Микитиним батьком вже, либонь, третю кварту куликають. Еге! Оце й вони чимчикують… Ось слухайте, якої гарної співають. (Смотрит в окно:) О, здорову хвуру узяли, ледве везуть!

(Смеется.)

Явление 3-е

Те же и писарь (он поет первый куплет за кулисами).

Однажди собиралася

Компанья в кабакє.

І каждий тут говорив

На своїм язикє.

Как німець по-німецькому:

Ай-ай-ай-ай-ай!

А турок по-турецькому:

А-ла-ла-ла-ла-ла!

А руський, пофабрей усіх,

Дав німцю тумака,

А німець, похитрєй усіх,

Дав тягу з кабака.

Старшина

Гарно, гарно! Ви вже й в будень не втікаєте од чарки?

Писарь

(к старшине).

Василь Миронович! Душа моя… Знаєш, што?.. Що було – то бачили, а що буде – побачим… Вино веселить серце…

Старшина

Та бачу-бачу, що веселить!

Иван

(смеясь).

Що й на ногах ледве стоять!

Писарь

(топнув ногою).

Молчать, дурак непросвіщенний! Ето чудеса в решеті… Всякая мразь рассуждаєт… Чис-то-є горе!..

Старшина

Чи ви ж тепер утнете писати?

Писарь

Душа моя, Василь Миронович… За моєю головою і твоя не болітиме… Що було, то бачили!..

Старшина

Та це вже ми чули.

Писарь

Ну, да! А що буде – побачим… Що нужно писать?

(Садится к столу)

Старшина

Напишіть приговор, що Іван Непокритий охотою йде у москалі за Семена Мельниченка.

Писар

Всьо єто я можу… Потому… Знаєш що, душа моя, Василь Миронович, що було, то бачили…

Старшина

А що буде – побачим?

Писарь

Ну, да! А що буде – побачим.

Старшина

(к народу).

Ну, панове громадо! Більш я до вас не маю діла. Завтра прийдете підписати приговор. Сьогодня ми вже нічого не вмієм, бо, бачте, наш писар трохи розсохся.

Писарь

Що? Ах ти мужик! Как ти смієш? Я, може, больш знаю за вашого посредника!.. Я не боюсь посредника!.. Ах ти, хам необразований!

Старшина

Та це ви вже й лаєтесь? Спасибі за честь!

Иван

Ось задля кого мурована холодна!

Общий хохот.

Писарь

Ах ти животноє! Молчать!

(Идет к Ивану.)

Иван

З п’яним, як з дурним, не жартуй!

(Уходит, а с ним Семен и остальные.)

Старшина

Ай, ну! Наградив Бог мене писарем!

Писарь

Душа моя, Василь Миронович! Ти, одно слово, мені не супереч… Знаєш, що? Можеш ти мене понімать?.. Я п’ю, а ума не проп’ю… Хоч би місяць без просипу пив, а ума не проп’ю!.. Нє, ума я не проп’ю. Ex, душа моя! Що було – то бачили, а що буде – побачим…

Завіса.


Примітки

4. Акерман – колишня (до 1944 р.) назва міста Білгорода-Дністровського (тепер Одеської області).

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 61 – 67.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 94

Модифіковано : 16.12.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.