4. Досвідчений москаль

Данило Мордовець

– І ви тож носи-бо не вішайте, – звернувся балакучий воїн до дорослої дівчини й до парубка. – Я цей полон знаю, адже не в перший раз… Моє дело старе – скрізь бував, усе видав… Узяли мене вперше у полон ці ж чорномазі, кримська татарва, годов тридцять тому загоном і одвели в місто Кафу. Ну й городище! На ринку нашого брата, полоняника, що телят череда – сила-силенна!.. І працював я в Кафі на каторзі з нашими таки московськими та черкаськими людьми років з десять. А в Кафі на ринку тому купив мене один турчин і повіз морем до Царграда, а в Царграді проданий я був в Анадольську землю, а з Анадольської в Кизилбашську, і був я, діточки мої, побусурманений: по середах і п’ятницях і у великі й малі пости м’ясо і всяку скверну вживав… А на все це наплювати!… А в Анадолії працював у вірменина а городі і вєру тримав вірменську – до нашої православної трохи подібна – і проскури вірменські споживав, тільки ших вірменський не сповідав, а в татарви по-татарськи молився в шапці, – всього бувало… А з Кизилбашів продали мене до самих фараонів, і у фараонів я жив, і по-фараонськи ходив і їв – ото диво! Наплювати на все!.. А у фараонів відбили мене шпанського короля німці-дуки, а дуки-німці продали мене францовським німцям у францовську землю, а у францовській землі я у папежного ксьондза бував і секрамент їх куштував – що мені! Наплювати! Свого бога, Миколая-угодника, я не забував… А францовські німці дали мені пам’ятку на папері, і вийшов я із францовської землі вольно, і по-францовськи і по-турецьки балакано і пісні співано… А відтіль пройшов я в цісарську землю, а з цісарської землі на Аршав-місто, а із Аршава-міста в Київ… Так-то, дітоньки, всього бачено… Не пропадем і тепереньки…

Сонце хилилося до заходу. І в’ючні коні, і полоняники, і самі татари, видимо, притомились Час би й на спочинок стати. Золотокоса подоляночка, яка уважно слухала невтомного москаля, йшла мовчки, часом оглядаючись назад.

– Чого, дівонько, оглядаєшся? – ласкаво запитав її москаль. – Чи батенька з матінкою чекаєш з родної сторонки?

У дівчинки навернулись сльози на очі… От-от покотяться з прекрасних очей на чужу землю.

– Не плач, дитинко, – втішав її жалісливий, москаль. – Ще побачимо батенька з матінкою, їй-пра, побачимо… Я тебе на руках винесу із полону…

1 він знову гладив її по голівці…

– А як був я в Кафі на каторзі, – продовжував він теревенити, мабуть, намагаючись відігнати тугу і від себе, і від своїх супутників, – як працювали ми в Кафі, так навчили мене ваші черкаські полоняники одної пісеньки… Ну й пісня ж, я вам скажу!.. Це про те, як наприклад, сказати, пісня, як татарва в полон узяла волиночку, – ось таку дівоньку, як і ти, – звернувся він до своєї маленької супутниці.

У дівчинки й самої давно бриніла на серці ця пісня: їй часто співала її мати…

– Ну й пісня ж! – правив своєї балакучий москаль 1 тихенько заспівав її, безбожно перекручуючи на московський лад українську мову пісні:

Як із-за гари-гари,

Із-за темного лесу

Татарва набігає,

В полон валиночку забирає.

А у валиночки каса

Із залатого воласа…

– От все одно, що твоя, дівонько.

І він доторкнувся рукою до золотої голівки дівчинки. Найближчий татарин йшов мовчки, добродушно й ласкаво поглядаючи на своїх полонених і найбільше на дівчинку: нехай-бо не скучають – з ціни не спадуть.

І москаль знову заспівав, лукаво поглядаючи на татарина, ніби кажучи: «Бачиш, сучий сину, й не думаємо втікати від тебе – пісні співаємо…»

У валиначки каса

Із залатого воласа

Темний бор освітила,

І зеленую дубраву,

І битую дарогу.

За нею в погоню

Батенька її.

Кивнула-махнула

Бєлаю рученькай:

– Вернися, родненькай!

Вже мене ти не віднімеш,

Сам марна загинеш:

Занесеш галовоньку

На чужу сторононьку,

Занесеш ачиці

За турецькі границі…

В цей час у передньому загоні пролунав сигнальний ріжок. Йому відповіли інші ріжки із різних кінців. Всі разом ніби стрепенулися.

– Баста – привал! – сказав москаль, лукаво підморгуючи своєму татарину. – Аллах-керім! Алла-ла! Знай наших!

Татарин зовсім по-дружньому оскирився і показав на небо і на землю, повторюючи:

– Алла-алла…

Примітки

Подається за виданням: Мордовець Д. Кримська неволя. Сагайдачний. – К.: Український центр духовної культури, 1994 р., с. 10 – 13.