Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / М / Панас Мирний / Студії / Панас Мирний і доля його літературної спадщини / Видання 1920-х років

Панас Мирний
і доля його літературної спадщини

Видання 1920-х років

Сиваченко М. Є.

У своїх сподіваннях письменник не помилився. За умов Радянської влади, коли в основу художньої політики лягло ленінське вчення про класичну спадщину, яка стала здобутком народу, одним із могутніх засобів духовного і морального виховання радянських людей, творчість Мирного, як і творчість інших прославлених художників минулого, зажила новим життям.

Як свідчать дані Книжкової палати УРСР, за роки Радянської влади на Україні було здійснено 108 видань творів Мирного загальним тиражем понад 4 млн. примірників. Серед них є і кількатомні зібрання творів письменника, і однотомники. За останні 50 років 23 рази видавався ромаи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», 19 разів – «Повія».

Тепер творчість Мирного вийшла далеко за національні межі. Якщо до революції російською мовою був перекладений тільки один твір Мирного (нарис «Среди степей» – «Вестник Европы», 1915), то в пореволюційні роки в перекладі російською мовою було здійснено 15 видань творів українського романіста, серед яких бачимо чотиритомне «Собрание сочинений» (Гослитиздат, 1951), «Избранное» (Гослитиздат, 1951), «Избранные произведения» (Гослитиздат, 1953). Близько десяти разів в перекладі російською мовою з’являвся роман «Повія» (спочатку під назвою «Гулящая», потім – «Уличная»). Здійснено також видання окремих творів Мирного мовами азербайджанською, латиською, литовською, молдавською.

В останні десятиліття Мирний став відомим і за межами нашої країни. Найвидатніші його твори перекладені на мови чеську («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – «Stracená síla», 1953), словацьку («Повія» – «Pobehlica», 1960; «Lymerivna», 1960), болгарську («Повія» – «Блудница», 1960).

Перші важливі кроки, пов’язані з науковим, головне – текстологічним вивченням і виданням літературної спадщини Мирного, було зроблено уже в 1920-і роки, особливо ж після того, як основну частину його особистого архіву родина письменника передала на державне зберігання. Архів цей відразу привернув увагу дослідників, дав їм можливість розгадувати таємниці творчості видатного романіста, що, на жаль, залишалася і маловідомою і мало вивченою.

Тут передусім слід згадати Є. Рудинську, яка на основі рукописних матеріалів з архіву Мирного зайнялася вивченням історії тексту роману «Хіба ревуть воли…». Вона дійшла висновку, що прижиттєві видання – і женевське, і «віківське» – були неповними, позбавленими тих численних місць, що їх ще 1875 р. вилучила царська цензура. 1925 р. Є. Рудинська вперше здійснює повне видання роману Мирного і Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (Кннгоспілка, тт. 1 – 2), при цьому правильно обирає основний текст – остаточну редакцію, власне виготовлений І. Біликом чистовий автограф 1875 р., той самий автограф, що побував у цензурі і що його не мав змоги роздобути Мирний при підготовці для «віківського» видання.

Є. Рудинська поновила цензурні внкреслення (хоч не відновила місць, викреслених авторами з цензурних міркувань), а також супроводила це видання післямовою, в якій стисло розповіла про історію виникнення роману Мирного й Білнка, визначила його головніші редакції, в основному правильно відповіла на давнє питання (воно цікавило ще дореволюційних істориків української літератури, зокрема й І. Франка), що саме зробив кожен з двох авторів.

Мирному, як уже було сказано, так і не пощастило за життя побачити повністю надрукованою «Повію». Вперше всі чотири частини роману з’явилися 1929 р. в п’ятому томі шеститомного зібрання творів Мирного, підготовленого Інститутом Тараса Шевченка і здійсненого Державним видавництвом України. Підготовка повного тексту «Повії» становила нелегке завдання. Справа в тому, що роман не мав цільнозведеної остаточної редакції, а мав, власне, остаточні редакції частин – першодруки (перша і друга частини, розділи І – V третьої частини), чистовий автограф (розділи VI – X третьої частини), виготовлений невідомою рукою список четвертої частини.

Науковий співробітник Інституту Тараса Шевченка І. Ткаченко при підготовці першого повного видання «Повії» правильно обрав найавторитетніші текстові джерела, вперше дав цільнозведену редакцію тексту всього роману. Проте цей текст ще був далекий від досконалості. У ньому не було поновлено цензурних вилучень, повторено помилки й неточності першодруків та списку, окремі стилістичні правки, зроблені в першодруках першої і другої частин І. Біликом, прийнято як авторські, допущено ряд невиправданих купюр тощо.

Загалом шеститомне зібрання творів було помітним кроком у науковому освоєнні літературної спадщини Мирного. У цьому виданні, що включало в основному завершені твори письменника і було розраховане на «широкі читацькі маси», бачимо перші спроби при підготовці текстів творів опертися на архівні матеріали та першодруки, глибше пізнати історію їх, подати коментарі, де містилося чимало корисних для свого часу текстологічних відомостей, хоч, на превеликий жаль, зовсім обминалося питання про вибір джерел основного тексту вміщуваних творів. Тому-то видання було «сліпим», таким, яке не давало відповіді на питання, за яким текстом друкувався той чи той твір. Були властиві йому й інші істотні вади, що, звісно, залежало і від недостатнього рівня вивчення літературної спадщини Мирного, і від невиробленості наукових принципів видань письменників-класиків.

У справі наукового освоєння творів Мирного мало суттєвого було зроблено в 1930-і роки. Щоправда, популярних видань і в це десятиріччя з’явилося немало. Та, як правило, редактори їх виходили за межі своїх повноважень, самоуправно хазяйнували в літературній спадщині Мирного, опускаючи з його творів цілі епізоди, правлячи мову. Це грубе свавілля пояснюється насамперед низькою едиційною культурою редакторів, яким бракувало конкретно-історичного підходу до оцінки явищ дореволюційного минулого, а також і художніх творів, що відображали ці явища.

Подібна антинаукова практика проявлялася і пізніше, в перше повоєнне десятиріччя. Свідченням цього можуть бути випущені 1949 р. Держлітвидавом України «Вибрані твори» Панаса Мирного в двох томах. Заява упорядника цього видання про те, що при підготовці тексти творів «звірено з рукописами», є, м’яко висловлюючись, блефом. Насправді у текстах повсюди пальці знать від хазяйнування упорядника, який, керуючись суб’єктивними смаками, різав, препарував, правив…


Примітки

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 1, с. 20 – 22.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 37

Модифіковано : 12.09.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.