Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / М / Панас Мирний / Студії / Панас Мирний і доля його літературної спадщини / Закінчені й незакінчені твори

Панас Мирний
і доля його літературної спадщини

Закінчені й незакінчені твори

Сиваченко М. Є.

Не нову цільну річ, а уривок з третьої, ще не друкованої частини «Повії», озаглавлений «Сумною спогадкою», надсилає він до Одеси для альманаху «Багаття» (Одеса, 1905). Того ж таки 1903 р. з тієї ж таки третьої частини роману «Повія» бере Мирний ще один уривок (під назвою «Закльовує») і надсилає для збірника в честь І. Нечуя-Левицького, при цьому бідкаючись перед укладачами про те, що в нього «як на лихо, мало чого готового є», що він думав «із чого-небудь старого виковиряти сяку-таку дещицю», але не спромігся цього зробити.

А ось щиросерде признання Мирного, висловлене Я. Жарку у зв’язку з запрошенням М. Коцюбинського взяти участь в альманасі «Хвиля за хвилею»:

«Горе мені, та й людям зо мною! Вони думають, що в мене літературного добра цілі оберемки. Гріх сказати, щоб його й не було. Є трохи, оже або дуже велике, або ще не витанцювалося, або – у голові і серці гвіздком стремить, а виявити його – переложити на папір – нема часу. Не знаю, що його й робити».

Самому ж М. Коцюбинському Мирний писав:

«Що тільки мені дати Вам? Може б що й знайшлося із того, що лежить у шкатулі, та жде часу, коли мені зайво буде як слід причепурити, та як подумаю, що треба його самому переписувати, а часу на се немає, то від нудьги аж голову схилиш».

З наведених фактів видно, що «шкатула» Мирного не була пустою, містила немало літературного «добра», щоправда, не викінченого, не готового, такого, що потребувало часу для обробки, і що часу такого письменник не мав. Пускати ж у світ, на очі читача сирі, недоопрацьовані речі не було в характері винятково вимогливого Мирного, котрий про себе говорив:

«Я по натурі великий пунктатор і до своїх творів, – все мені здається, що не так. От через це я і не приспічаю: хай вилежиться та вистигне, як та овощ на деревині. Та ще й після того нехай по-полеже, щоб улежалося, як те яблуко у льоху. Якщо отак вилежане візьмеш та прочитаєш знову, і здається воно тобі смачним, то, певне, і другим буде до смаку. А як самому не смачне – то знову його положиш на вилежку. Скажете: що так воно і зогниє! Бува. Бува, що й справді зогниє. Тільки мені здається, що краще хай зогниє, ніж таку кислицю подать людям, що від неї усі щелепи набік зверне».

В цих словах яскраво відбилась вдача митця, його спосіб творчої праці, його висока відповідальність перед читачем, а, зрештою, і його авторська воля, зважати на яку необхідно всім, хто бере на себе відповідальність видавати літературну спадщину письменника.

Наведемо ще одне висловлювання Мирного, що має принципове значення для вироблення концепції видання його творів. Через два роки після того, як було закінчено «віківське» видання, а також в основному була завершена і робота над лебединою піснею – романом «Повія», 60-річний Мирний, підводячи підсумки свого творчого життя, говорив з властивою для нього образністю:

«Все, що довелося нажати за оцю пору, – зложено в копн, звезено в стоги, вимолочено, провіяно… Чисте зерно пішло поміж люди, зосталася тільки солома та полова… («Робота», 1909).

Отож Мирний поділяв усе ним написане на дві частини, обом їм щодо якості давав не однакову оцінку. Сам письменник – найвимогливіший з вимогливих – не дав нам прикладу «чисте зерно» звалювати в одну купу з «соломою та половою», як це зробили упорядники п’ятитомника. Це можна було б ілюструвати і прикладами з четвертого та п’ятого томів.

Так, наприклад, у п’ятому томі разом з остаточно завершеними драматичними творами – «Лимерівною», «Перемудрив», «Згубою», що їх Мирний бажав пустити «між люди», – була надрукована і драма «У черницях», яка залишилася у чорновому варіанті. Що цей твір з погляду самого Мирного не вважався остаточно завершеним, виразно засвідчує історія «віківського» видання. Для нього з драматичних творів Мирний планував «Лимерівну», «Перемудрив», «Згубу», «Спокусу», при цьому бідкався, що том за обсягом виходить невеликий, менший від перших двох, в одному з листів навіть прохопився фразою: «Може цей том і буде менший від других, та що ж робити, коли тільки й є».

Будь драма «У черницях» викінчена, хіба б Мирний не включив її до малого обсягом третього тома? Натомість у Мирного навіть з’являлася думка поповнити третій том власним перекладом чужого драматичного твору, у зв’язку з чим він писав видавцеві: «Можна буде додати, якщо хочете, переклад «Короля Ліра», щоб побільшити том».

Зауважимо, що включения перекладу Шекспірового «Короля Ліра» до тома, котрий містив оригінальні драматичні твори (хай і такі, що, за винятком драми «Лимерівна», не піднімалися понад середній рівень), Мирний, як це видно з інших його листів, не вважав найкращим виходом із становища, найліпшим розташуванням матеріалу. Зрештою, в третьому томі «віківського» видання «Король Лір» не був надрукований.

Думається, що тут, як і у випадку з «Думою про військо Ігореве», дозвіл на друкування котрої не дала царська цензура, мав значення все ще діючий Емський указ. Сумніву нема, що у виданнях наукового типу ця драма повинна вміщатися, хоч, як ми в тому переконані, не в одному ряду з остаточно викінченими творами [вперше зразок такої публікації дав І. Ткаченко – див.: Панас Мирний, Твори, т. 6, ДВУ, 1929], а в спеціальному розділі, призначеному для невикінчених творів.

Безсумнівне історико-літературне значення драми «У черницях» слід вбачати як у її змісті (творові цьому властиве антиклерикальне спрямування, різкий осуд духовного рабства, заклики скасувати «ті установи, що поділили людей на багатих і бідних, можних і заможних»), так і в історії її виникнення. Ця драма народжувалась разом з «Лимерівною», мала становити її логічне продовження. Власне, Мирний, як це довів С. Д. Зубков, мав спочатку намір написати об’єднані єдиною ідеєю, спільними персонажами три твори: «Лимерівна», «У черницях», «На Запорожжі», події яких хронологічно відносилися до XVIII ст., до часів передгайдамацького і гайдамацького руху та зруйнування Січі. Про останню п’єсу, крім загального плану, не маємо ширших відомостей.

Що ж до «Лимерівни», то над нею Мирний трудився дуже багато, в процесі неодноразової переробки і вдосконалення позбувся буйної романтики, надав п’єсі реалістичного звучання, від подій далекого історичного минулого залишив «ріжки та ніжки», сповнив твір духом сучасної йому пореформеної доби. Хоч драма «Лимерівна» і має ремарку: «Коїться в другій половині XVIII віку», але це не що інше як протицензурний громовідвід, флер.

Втім, царські цензори виявилися проникливими бестіями. Вони розгадали цей маскувальний прийом, отож вказали, що хоч автор і відносить відображувані в «Лимерівні» події до XVIII ст., але яких-небудь історичних відомостей («крім двох-трьох згадок про гайдамаків») драма не містить, натомість її дійові особи «своїм характером, своєю мовою» нічим не відрізняються «од сучасних малоросіян».

І все-таки не це служило головним мотивом для заборони «Лимерівни» до друку. Найбільше царських охоронників настрахав образ Василя Безрідного. У цензурному висновку значилося, що цей персонаж висловлює

«такі негативні погляди на власність і на людей заможних і багатих, які сповідують тепер [п’єса цензурувалась 1886 р. – М. С.] тільки люди, що засвоїли соціалістичні ідеї».

Словом, авторська хитрість була розгадана – і драмі «Лимерівна» судилося дуже довго перележувати в «шкатулі», перше ніж вона з’явилася друком («Зоря», 1892). Звісно, що така обставина не стимулювала роботи Мирного над завершенням широко задуманої, об’єднаної єдиною ідеєю драматичної трилогії, зокрема над драмою «У черницях», де той-таки Василь Безрідний уже тепер не наймит, а гайдамацький отаман – продовжував висловлювати «соціалістичні ідеї». Слід врахувати й інше: в процесі роботи над «Лимерівною», події якої за своїм духом були наближені до сучасної письменникові пореформеної дійсності, розпався первісний задум написати драматичну трилогію на матеріалі історичного минулого (хай і такому, що бив сучасність!), між драмою «Лимерівна» і драмою «У черницях», густо насиченою історичним колоритом, створився розрив, порушилася єдність у часі.


Примітки

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 1, с. 26 – 29.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 41

Модифіковано : 12.09.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.