Гандзя з Самари

Тимко Падура

Ой, піду їх доганяти

На золотім мості:

Вернітеся, літа мої,

До мене хоть в гості.

Мирная піснь.

1

Як та мені вода мила

З зеленого броду!

Як в ній рибка, так я жила,

Як брала сю воду.

Понад нею від лісочка

Цвіли рожі в зілі,

До них в гості з-за місточка

Літали мотилі.

Коли сонцю в дні погожі

Гула піснь весіли.

Я над бродом рвала рожі,

Гонила мотиля.

Лиш як сонце закотилось.

Земля стала снити,

Мильте чудо мені снилось

Над мушки, над квіти.

Той сам облак надо мною.

Той степ, води тії:

Де ж ти, життя супокою?

Те ж ви, сни надії?

2

Як я люблю той курганок

З нього вкруг, високо,

З веселиком в тихий ранок

Неслось моє око.

Раз те помню, над курганком

Розкотив в полудень,

Якби хмарку пил з туманном,

Молодий приблудень.

Видно їхав до Кучмени,

Бо від шляху бився;

Мав уздріти брід зелений,

Бо в лісок пустився.

Я бачити коня хтіла;

Побігла до броду

І на другий беріг сіла,

Ніби брати воду.

Незнайомий твар мав гожу,

Мила була мова:

Ох, забути ще не можу

Ні твари ці – слова.

В ньому було щось святого.

Бо глас ненасушннй:

Де ж ти, ангел серця мого.

Де, мій птаху душний?

3

Святі місця, божі твори,

Хто ж вам несумлінний

Стяв лісочок, розніс гори,

Щоб двиг дім камінний?

Тепер вихор бездорожі

В нагі пеньки дзвонит;

Де з росою цвіли рожі,

Сухе листя гонит.

Відлетіли з брода річки

Зеленії тіні;

Ли щит бліда, як бід свічки

Мертвець в домовині.

Через нюю на курганов

Тягне звір по мості;

Де отіняв шлях туманок,

Сяют чиїсь кості.

Лічит ступінь, де йно стану,

Тиша домовиня:

Де йно піду, куди гляну,

Лякає пустиня!…

Тутки ж з твого в світ виходу,

В красотах без ліку,

Знав-єсь небо і природу

Літ ангельських віку?

Тутки ж мильшу як природа

Зірницю надії

Тьмила туги непогода

В життя непокії?

Ох, як схочете приснитись,

То щасливі снітесь;

Лиш як в силі відродитись,

То хоть в сні вернітесь!

Ілінці, 1829.

Примітки Т. Падури

Ганджа [Падура пише все Ганьдзя] був полковником реєстрових запорожців за Богдана Хмельницького: по битві корсунській він і дехто другий радили занехати повстання: се немило було Хмельницькому, він рад був єго позбутися, але боявся, бо мав велику милость у козаків, отже перекупив татарів, щоби викрали єго доньку Марію (що мала 15 літ) і завели до Буджака, де її тримали яко заклад, щоби Ганджа ділав спільно з Хмельницьким. В битві під Берестечком Ганджа поляг здрадою Пушкаренка, а Марію на приказ хана Іслям Герая взяли до Криму, де сталася окрасою єго гарему. Славлена в римах красавиця в бакчисарайськім гаремі не була Потоцького, але донькою Ганьдзі.

Самара – лівобічний доплив Дніпра.

веселик – так треба називати журавлів, коли они прилітають весною, інакше будеш журитися цілий рік.

їхав до Кучмени… – Шлях кучменський рівно як Чорний шлях пам’ятні суть впаданням татарів до правобічної України; козаки відбували там сторожі. Шлях Кучменський ішов з Очакова через Чапраки, Саврань, ріку Кодиму до броду ріки Кучмени, від котрої мав свого назву, дальше через Шаравку до Львова.

бачити коня хтіла – Було звичаєм на Запорожу, хто не уїздив дикого зо степу коня, не переправився на човні через дніпрові пороги, той не міг називатися молодцем, відбувати сторожі на шляху ані знаходитися в воєнній виправі.

Примітки Ю. Романчука

Цілком інакше оповідає про Ганджу Костомаров: Ганджа з припоручення Хмельницького намовив реєстровців, щоби пристали до повстання, потім, маючи свій загін, нищив люто на Поділлі поляків і всіх, що з ними тримали, аж в битві під Пилявою убив єго зрадливо якийсь волох.

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 407 – 410.

Примітки М. Л. Гончарука

Вперше надруковано у вид.: Ukrainky Tymka Padury, с. 85 – 97.

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 547.