Золотая Борода

Тимко Падура

Прийди до нас, милий ляше,

Прийди, польське гетьманя!

Взлетів орел на дуброві

По-під сонцем вітер гнати;

Прийшла думка козакові

Стару пісню заспівати.

Але козак мало знає,

Він зродився на степах.

Тілько з конем в полі грає

При Дніпрових жерелах.

З бистрим оком во всій силі

За ворогом лук стягав,

А по чатах на могилі

Для любої заспівав:

Атамани рідні знают

Наше серце, наш булат,

Вони швидко відгадают,

Як говорит до них брат.

Прости, просто, ляший сину.

В вашій землі інший світ;

І козак твою родину

Іще знав від давних літ.

Не єден з вас бунчук мав

Жвавий в полі молодець;

Не єден з вас турка гнав,

Кажут люде з Підгорець.

Коли-б Польща розум мала

I не билася з Ордою,

Ще б козача загуляла

В Цариграді із тобою.

Чорне море стоїт тихо,

Нема чайки з козаком:

Повалило якби лихо

Наші замки над Дніпром.

Сушив довго вітер кості,

Тепер уже не лежат:

Бо і до нас більше гості

З Перекопа не біжат.

На могилі ворон краче,

Не плач, дівче молоде:

Нехай собі, нехай скаче,

Чорний шлях не загуде.

Ах, де ж тії милі літа,

Ах, де ж тії вороги?

Що то колись з кінця світа

Бігли в наші пороги?…

Цвіте рожа при калині,

Козак з коня похилився,

І з думкою при долині

На кульбаці положився.

Но він о тім добре знає:

Сплине щастя як вода,

Коли з нами загуляє

Золотая Борода.

Не годится довше спати

Атаманськії дитині.

Вона винна добре знати,

Яка розкіш на пустині.

Прийди до нас, милий ляше.

Прийди, польське гетьманя:

Дзюба в білі руки спляше,

Як ти сядеш на коня.

А молодців герелиця

Вскричит гурра! на заді.

Вскине шапки, поклонится

Золотії Бороді!…

1828.

Примітки Т. Падури

Вацлава гр. Ржевуського в часі пробування єго в орієнті називали араби золотобородим еміром (Тагель-фахер-Абд-ель-Нішан), бо він сам оден межи ними мав русяву бороду.

з Підгорець – замок в Золочівськім окрузі в Галичині, поставлений Конецьпольськими, з котрих перейшов на родину Ржевуських.

Дзюба – назвище кождої коханки на Русі.

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 404 – 406.

Примітки М. Л. Гончарука

Вперше надруковано у вид.: Pienia Tomasza Padury, с. 43 – 43. Вдруге надруковано за автографом у вид.: Pyśma Tymka Padurry. Lwiw, 1874, 59 – 63.

Твір присвячений польському магнату графу Вацлаву Ржевуському (1765 – 1831), у якому Падура вбачав можливого отамана відродженого українського козацтва. Ім’я «Золота борода» походить від титулу «золотобородий емір», який присвоїли Ржевуському араби під час його подорожі по країнах Близького Сходу в 1820-х роках. А. Міцкевич у вірші «Фарис», де виведено образ вершника в пустелі, що змагається із стихією природи, також йде від постаті В. Ржевуського.

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 338 – 339.