Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Вовк, Собака і Кіт

Степан Руданський

Варіанти тексту

Як Собака стеріг хату,

То й його тримали;

Як постарівся, до лиха,

Взяли та й нагнали…

Іде, бідний, дорогою,

Притулку шукає;

Аж у лісі на поляні

Вовк його здибає.

«Куди, – каже, – йдеш, Собако?»

«Притулку шукати!»

«А що ж твої господарі?»

«Та вигнали з хати!»

«Ну, нічого! Будеш, – каже, –

У мене служити;

В мене будеш, як дитина,

У розкошах жити…

А чи їв ти що сьогодні?!»

«Ні, – каже, – нічого!»

«Тож ходімо обідати!» –

Каже Вовк до нього.

Ідуть вони темним лісом,

Ідуть чагарями,

Ідуть вони пустим зрубом,

Буйними ланами;

Ідуть степом… Надибають:

Стадо коней грає…

Вовк пригнувся, поглядає,

Здобич вибирає…

«Бачиш, – каже, – ту лошицю,

Що білії п’яти?

Ото зараз, – каже, – з неї

Будем обід мати».

І в минуті почав землю

Під собою дерти;

Зачав дерти сиру землю,

Як скажений, жерти.

«Подивися-но на мене –

З’їжилась чуприна?..»

«З’їжилась, – Собака каже. –

Встала, як щетина!»

Знов він землю під собою

Зачинає дерти,

Зачинає землю дерти,

Як скажений, жерти…

«А поглянь-но, – каже, – в очі:

Чи посоловіли?»

Пес поглянув йому в очі:

«О, посоловіли!..»

Вовк кулею до лошиці!

Та й не сподівалась…

Стадо в ноги, куди гляне,

Лошиця осталась.

Осталася, повалилась,

От вони білують…

Збілували тлусті стегна,

Стали та й балюють…

Відживився Пес голодний:

«Що, – каже, – служити?..

Та тепер я і без Вовка

Можу в світі жити…

Тільки землі наїстися

Та сміло кидатись,

І будь огир, будь лошиця,

А мусить піддатись».

І наїжився до Вовка

Та й давай брехати,

Давай Вовка голодного

Від лошиці гнати.

«Іди, – каже, – коли хочеш,

А то прийдуть люди;

Тоді тобі, вражий Вовче,

Не до шмиги буде!»

Подивився Вовк на нього,

Як на того біса,

Махнув хвостом, стрепенувся

Та й побіг до ліса.

А Собака коло стерва

Днює і ночує;

Тілько в нього і роботи,

Що бальом балює…

І скінчив він всю лошицю,

Поживи шукає:

Іде собі дорогою,

Аж Кота здибає.

«Куди, Котику, мандруєш?»

«Притулку шукати!»

«А що ж твої господарі?»

«Та вигнали з хати!»

«Ну, нічого, будеш, – каже, –

У мене служити:

В мене будеш, як дитина,

У розкошах жити!

А чи їв ти що сьогодні?»

«Ні, – каже, – нічого!»

«Тож ходімо обідати!» –

Каже Пес до нього.

Ідуть вони по степові,

Табун коней грає,

Пес найкращую лошицю

З стада вибирає.

«Видиш, – каже, – ту лошицю,

Що білії п’яти?

Ото зараз, – каже, – з неї

Будем обід мати!..»

І в минуті став він землю

Під собою дерти,

Став він дерти сиру землю,

Мов скажений, жерти.

«А що, – каже, – подивися:

Чи чуприна встала?»

«Ба ні, – каже, – щось не встала!»

«Та кажи, що встала!»

І знов Котика питає:

«Чи встала чуприна?»

Хоть не встала, а Кіт каже:

«Встала, як щетина».

Зачинає знов він землю

Під собою дерти,

Зачинає землю дерти,

Як скажений, жерти…

«А поглянь-но, – каже, – в очі,

Чи посоловіли?»

Подивився Кіт у очі:

«Не посоловіли!»

«Та кажи-бо, старий дурню,

Що посоловіли!»

Бере Котик та й говорить,

Що посоловіли.

Пес, як куля, до лошиці!

Вона – копитами!

Так Собака і прослалась

Догори ногами!..

Прийшов Котик, глянув в очі –

Очі вже темніли…

«Тепер, – каже, – то вже правда,

Що посоловіли!»

19 апреля [1859].

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1894, ч. 19, стор. 418 – 419. Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 89 – 91, звор.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 342 – 346.