Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

4

Степан Руданський

Варіанти тексту

Незабаром Злотокрила

О світі забула,

Похилилася на крісло

І, хмільна, заснула.

Для невинної дівчини

То крутий часочок,

І, будь тут на вітрогона,

Вінок не віночок.

Та Причепа добре знає.

Що куди стріляє;

І по хаті походжає,

І думу гадає:

«Отаке-то, добрі люди,

Все моє кохання:

Лиш над бочкою сидіти

Зрання до смеркання.

А о панстві і о царстві

Де вже мені дбати!

Значить, сильного сусіда

Мені страшно мати.

Але от моя сусідка –

Та ще й сильна дуже,

І для неї моє військо,

Хоть би й два, байдуже.

Як потрясе лиш, псяюха,

Обома крилами,

То насипле тих козаків

До стилої мами.

Біда, батьку! Що робити?

Та що і чинити?

Що ж чинити? Звісне діло;

Тра біду забити.

Що забити, то забити:

Я і сам то знаю:

Лиш сусіда ще їдного

Я на думці маю.

О, то шельма Невидимець! –

Куди моя сила! –

Його тілько і звоює,

Що ся Злотокрила.

Ото треба одурити;

Скажу, що женюся,

І таки при панотцеві

З нею заручуся.

А щоб того дохопити,

Вдамся до горівки;

Без горівки куди пнятись

До такої дівки!

Із Мисливцем – і то билась!

Відігнала Кримця!

А я, правду ісказати,

Що таке за птиця?

Так от! треба підпоїти,

З нею заручитись,

А потому туманити,

Тілько не женитись.

Після того най звоює

Невидимця мила;

А там звісно, що зробити:

Відрубати крила».

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 179 – 180.