Богдай тебе
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Колись я із тяжкої туги
На лаві дубовій лежав,
Останній карбованець срібний
В пустії калитці держав.
Аж тут навинулась дівчина,
І я свою тугу забув:
Дівчино, моя ти дівчино,
Богдай тебе бог не забув!
І сів я на лаві дубовій,
І сіла дівчина моя,
Дівчина мене обійняла,
Обняв же дівчину і я.
Їден поцілунок гарячий, –
І я, як від чарів, ожив;
Дівчино, моя ти дівчино,
Богдай тебе бог оживив!
Дівчина мене пригорнула,
Дівчину і я пригорнув,
Дівчина на лаві заснула,
І я коло неї заснув.
І снилось так мило та любо,
І я через сон говорив:
Дівчино, моя ти дівчино,
Богдай тебе господь любив!
Раненько дівчини не стало,
І знов я на лаві лежав,
І міцно слабими руками
Пустую калитку держав.
Узяла, псявіра, узяла.
І я собі тихо сказав:
Дівчино, моя ти дівчино,
Богдай тебе дідько узяв!
26 сент[ября 1859].
Примітки
Вперше надруковано в кн.: «Співомовки Степана Руданського. Видав Н-й Г-ъ Волинський, К., 1880», стор. 35 – 36. Подається за автографом «Співомовки 1859 – 1860», стор. 1 – 1, звор.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 75.