Полюби мене

Степан Руданський

Лисий я, волосся спало,

Решта білая, як сніг,

Недалеко моя яма,

Та я в яму ще не ліг;

Що збіліло – замалюю,

Ще й нового накуплю:

Полюби мене, дівчино,

То-то я тебе люблю!

Небагато в мене мізку,

Та і пусто в голові,

Та я змалу оженився

На багатій удові;

І я собі узяв гроші,

А бог – милую мою:

Полюби мене, дівчино,

То-то срібла надаю!

Не ложив я свої шиї

На правдивії ваги,

Погнув її не їдному

Аж до самої ноги.

Зато тепер, як биндами,

Собі шию обів’єш:

Полюби мене, дівчино,

То-то слави нажиєш!

Скаменіло моє серце,

Хоч і м’якше не було,

Як дитина – не гадає,

Що добро і що то зло;

Але зато як часами

Кілька капельок прийму…

Полюби мене, дівчино,

То-то щиро обійму!

26 сент[ября 1859].

Примітки

Вперше надруковано в кн.: «Співомовки Степана Руданського, К., 1880», стор. 33 – 34. Подається за автографом «Співомовки 1859 – 1860», стор. 1, звор. – 2.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 76.