Дочка – син

Степан Руданський

Пан то хоче сина мати,

Не спить цілі ночки,

Але пані, як на збитки,

Вповиває дочки.

Що півроку, то й повненька,

Що рік, то й дитина…

Отак, отак рада б хлопця, –

А вийде дівчина…

П’ятеро вповила пані,

Ще надію має;

Але дідич за границю

З горя виїжджає.

І говорить своїй пані:

«Я хрестом клянуся,

Тілько ще буде не хлопець –

Я вже не вернуся».

Сів на бричку та й поїхав,

Півроку минає…

Але пані, як на теє ж,

Дочку вповиває.

Зажурилась, світ немилий

І жити не хоче…

«Не побачу, – каже, – більш

Свого пана в очі».

Аж приходить якось Мошко,

Паню оглядає:

«Чи ви, пані, нездорова?» –

Дідичку питає.

Та і каже своє лихо.

«Не журіться, пані,

Та лиш мені, – каже, – дайте

Коня, що на стані,

А я вже вам пана верну…»

Та йому дарує.

Іде Мошко за границю

І в пейси не дує.

Найшов пана, поклонився…

«А що?» – пан питає.

«А що ж, пане? Дав бог сина!» –

Мошко відвічає.

Дає дідич сто червоних

Жидюкові тому…

Казав коні заложити,

Рушає додому.

Приїжджає, привітався:

«Де моя дитина?»

Бере її, розкриває…

Аж – воно дівчина!

«Ах ти ж шельмо, псяча віро,

Казав – сина маю.

Та я тебе обезвічу,

Живцем закопаю!..»

«Стійте, пане, їдно слово! –

Мошко промовляє. –

Ви дивитесь, що дитина

Ще того не має.

Але я дам пейси втяти –

Свідок пан і люди,

Як через шістнадцять років

І той там не буде!..»

Розсміявся пан із лиха;

«Що, – каже, – діяти?

Коли сина не дождуся,

Треба зятя ждати…»

15 апреля [1858].

Примітки

Публікується вперше за автографом «Співомовки 1857 – 1859», с. 68 – 69.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 146 – 148.