Хмельницький з ляхами
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Стали колись Хмельницького
Ляхи підмовляти,
Щоби нашу Україну
З Польщею з’єднати.
А Хмельницький їм говорить:
«Сядьте, добрі люди!
Послухайте мої казки,
Чи правдива буде?..
Ото був собі господар,
Мав їдного сина,
І любив він його щиро,
Сказано, дитина…
Любив його, як дитину,
Годив, як паняті;
Але в того чоловіка
Був і вуж при хаті.
І, бувало, як дитина
За обід сідає,
В тую пору із-під печі
І вуж вилізає…
І що дитя йому кине,
Що само упаде,
Вуж полізе, позбирає,
Вуж і тому радий!..
Але раз дитя почало
Із вужем дрочитись:
Дрочилося, дрочилося,
Далі стало битись.
Вуж до піни розізлився,
Укусив дитину;
Аж надходить і господар
В ту ж саму годину.
Як ударив по вужеві,
То хвіст і остався,
А вуж живий та безхвостий
У нору сховався…
Нема в хаті вже дитини,
І вужа не стало;
А тим часом господарство,
Як вода, спливало.
В рік ісплила вся маєтність,
Всі його пожитки,
Ба й на ньому не зосталось
Ні рубця, ні нитки.
Іде, бідний, до ворожкл;
Світить вона свічі,
Погадала, погадала,
Каже: «Чоловіче!
Мав-ись,– каже,– чоловіче,
Ти вужа хатнього!
Все багатство і маєтність –
Все було від нього.
А як ти з ним посварився,
А, може, й побився,
То отож ти через теє
Усього лишився!..»
Повертається господар
До своєї хати,
Прислонився коло печі
Та й став вужа звати…
Вилізає вуж безхвостий
Та й стаїв говорити:
«Ні вже, – каже, – чоловіче,
Разом нам не жити!
Скілько ти на мене глянеш, –
Зараз пригадаєш,
Що довіку через мене
Ти сина не маєш!
А що я на тебе гляну,
Зараз пригадаю,
Що довіку через тебе
Я хвоста не маю.
Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Не буду я жити!..»
Отак воно, добрі люди!
Польща – то дитина,
Король польський – то господар,
А вуж – Україна!..»
18 апреля [1858].
Примітки
Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1894, ч. Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 87 – 88 звор.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 181 – 183.