Матері

Герась Соколенко

Прилетить на коні уночі,

Щоб забрати останнього сина.

Забринять ніжнотонно мечі

І зітхне у сльозах Україна.

Ти заплачеш. Ти будеш просить,

Та ніхто не розважить у тузі.

Він піде, твій улюблений син,

У яру його ждатимуть друзі.

Опадатимуть зорі з небес

У провалля бездоннє і синє,

І шпурлятиме міддю берез

Понад кручами вітер осінній.

І коли жар огнистих ракет

Зацвіте над перонами станцій,

Ти узнаєш, що син твій, поет,

Взяв меча і пішов у повстанці.