Мені так хочеться
Герась Соколенко
Полум’яніють небозводи
І в даль гуркочуть поїзди.
Любов приходить і відходить,
В душі лишаючи сліди.
І хмари мчать на конях хижих,
На конях грізної доби,
І я люблю і ненавиджу
Тебе, мій краю голубий.
Тебе, мій краю розіп’ятий
На дерев’яному хресті,
Мені так хочеться кохати,
Мені так хочеться клясти.
Мені так хочеться із прерій
Тебе пронести в сяйво днів,
Щоб марш блакитних кавалерій
В степах і в горах прогримів.
Щоб сонце росами умилось
І гордо встало з-за дібров
І щоб в народі пробудилась
В віках загублена любов.
1942
Герась Соколенко
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
